Поки французи швидко просувалися до Галліполі, англійці втрачали престиж, який можна було заслужити першою появою на сцені, а також значні переваги окупації міста. Але 30 березня сер Джордж Браун і штаб, 2-й батальйон стрілецької бригади під командуванням підполковника {9} Лоуренса, полковника Віктора, Р.Е., капітана Ґібба, Р.Е., і дві роти саперів сідали на «Золоте руно», і, отримавши в моє розпорядження каюту, я сів і відплив з ними до Галліполі, о. п'ять ранку 31 числа.
Ранній рибалка, човняр у Великій гавані, поодинокі вартові, що сиділи тут і там на довгих рядах білих бастіонів, були єдиними, хто бачив відхід передової гвардії єдиної британської експедиції, яка коли-небудь пливла до землі мусульман з часів великого Плантагенета. Ранок був темний і похмурий. Середземне море набуло кольору індиго, поцятковане плямами білої піни, коли над його поверхнею летіли сильні шквали вітру та проливний дощ. Злива була тропічною у своїй силі та раптовості. Нічого не було видно, окрім кількох жалюгідних чайок, які годину за годиною махали за нами слідом у надії на ненавмисні внески з корабля, і двох-трьох напівзруйнованих підстаканників, які щосили бігали до небезпечного притулку на землі. Сам Джейсон і його команда навряд чи виглядали б більш незручними, ніж люди, хоча між крейсером, на якому він здійснював свій шлях, і «Золотим руном» було мало схожості. «Все це завдяки п’ятничному плаванню», — бурчав полубак Джек.
Очікування смоляного пророка не повністю виправдалися. Ближче до вечора небо прояснилося, тонкий гострий край великого водяного кола, чорним темним центром якого ми були, розкрився, і сонце вискочило з-під своєї купчастої шерсті, все яскраве й палке, і занурилося в море вогню. Навіть чайки пожвавішали й почали виглядати зручніше, а вітрила літаючого корабля, далеко на краю краєвиду, сяяли білим світлом. Солдати сушили свої пальти, намагалися забути неохайні палуби та обмежений майданчик для вправ, і ніч накрила корабель із миром і веселощами на його крилах. Коли зійшов місяць, на небі з’явилося диво — «палаюча комета з вогняним хвостом», яка охоплювала п’ять-шість градусів горизонту й сяяла крізь глибоку синь угорі. Ось була відома в старому світі ознака війни і біди! Багато хто, дивлячись на них, відчули вплив стародавніх переказів і пов’язували це жахливе явище з конвульсіями, що насуваються над Європою, хоча містер Хінд, професор Ейрі та сер Дж. Саут могли довести, що вищезгадана комета народилася або охрестилася в космосі за сотні століть до того, як подумали про принца Меншикова.