Критика М. де Базанкура

Розташування цих сил можна побачити, звернувшись до плану, що додається до опису битви на Альмі. Правим флангом командував генерал-лейтенант Квіцинський з 16-ї дивізії; центром — князь Горчаков I; лівим флангом — генерал-лейтенант Кир'яков, командир 17-ї дивізії; а князь Меншиков узяв на себе командування всіма силами, перебуваючи здебільшого ліворуч від центру, біля телеграфної станції. Коли в полі зору з'явилися союзники, стрілецький батальйон чисельністю близько 650 осіб переправився на правий берег річки і зайняв село Бурлюк та виноградники поблизу нього, а передові полки висунули своїх застрільників на лівий берег, і Меншиков проїхав уздовж фронту від правого до лівого краю лінії, щоб підбадьорити солдатів, більшість з яких рано-вранці були присутні на месі на честь Богородиці, де підносилися молитви про її допомогу проти ворога. Наш наступ здавався росіянам досить повільним; але нарешті, близько 12:30, союзники підійшли на відстань пострілу, і між застрільниками та стрільцями почалася запекла перестрілка. Близько 12:20 пароплави з моря почали обстрілювати лівий фланг росіян і змусили Мінський та Московський полки відступити з втратами, а також убили кількох коней і солдатів легкої батареї, розташованої на їхньому фланзі. Пізніше того ж дня їхні снаряди вразили чотирьох офіцерів штабу Меншикова і відіграли надзвичайно ефективну роль, похитнувши впевненість ворога та вишукуючи їхні батальйони, щоб запобігти їхньому просуванню до узбережжя. У міру просування союзників козаки, згідно з наказом, підпалили стоги сіна в татарському селі, які невдовзі спалахнули, випустивши масу чорного диму, змішаного зі снопами іскор. Гармати союзників праворуч від села тепер почали бити по ворогу і завдали таких великих втрат чотирьом резервним батальйонам під командуванням генерала Ослоновича, що ті, будучи молодими солдатами, почали відступати самовільно. Водночас французи здобули висоти, відкинувши і знищивши 2-й батальйон Московського полку, і утримували свої позиції проти Мінського полку, 1-го, 3-го і 4-го батальйонів Московського полку та численної артилерії, яка прибула надто пізно, щоб вирвати висоти з їхніх рук, поки демонстрація в центрі не зробила їхню позицію певною та безпечною. Генерал Кир'яков, який командував лівим крилом, здається, був зовсім збитий з пантелику і діяв украй безглуздо, виявляючи брак рішучості та розсудливості. Росіяни, з якими я розмовляв, запевняли мене, що він не віддавав жодних наказів, дозволив кожному офіцеру діяти на власний розсуд і залишив поле бою, або принаймні зник з їхнього поля зору, на самому початку бою. Коли резервні батальйони відступили, батальйон Тарутинського полку, який був розміщений у яру перед річкою, відійшов, щойно потрапив під вогонь, і залишив дуже важливу частину позиції незахищеною. Казанський та Углицький полки, що захищали еполемент, за яким були розміщені гармати, сильно постраждали від вогню англійських стрільців, а два батальйони Бородінського полку, які висунулися до річки, щоб обстріляти наших людей під час переправи через брід, були відкинуті з великими втратами безперервним роєм куль Міньє. Коли бригада Пеннефатера просувалася вперед, два батальйони Володимирського полку, розгорнувшись у батальйонні колони, атакували їх у багнети, але були зупинені нашим убивчим вогнем, і лише кілька людей було вбито й поранено в сутичці між передовими шеренгами, які на кілька миттєвостей були сильно розбиті й змішані. Наступ французів навскіс справа та успіх англійців зліва загрожували оточити всього ворога, тому вони почали відступати в стерпному порядку; але англійські та французькі гармати незабаром відкрили по них перехресний вогонь, і їхній марш став менш злагодженим. Російський офіцер, який написав звіт про цей бій, розповідає, що князь Меншиков, проїжджаючи повз його полк, який тоді під нашим вогнем чимдуж залишав позиції, сказав: «Ганьба російському солдату відступати»; на що один з офіцерів вигукнув: «Якби ви нам наказали, ми б стояли на смерть». Здається, що, дійшовши до висот Качі, частина російської армії ненадовго зупинилася і зайняла бойовий порядок на випадок, якщо союзники підуть слідом. Щодо доцільності такого маневру з нашого боку частиною нашої армії за даних обставин можуть бути розбіжності в думках. Щодо переслідування ворога на місці всіма союзними силами не може бути жодних розбіжностей; але щодо пропозиції, яку, як стверджують друзі лорда Реглана, він зробив — продовжити переслідування нашими 1100 кавалеристами, деякою кількістю артилерії та без піхоти, — навряд чи можливо, що вона була зроблена всерйоз. Ворог, хоч і зазнав поразки, налічував майже 30 000 чоловік, з яких 3 500 становила кавалерія, і мав при собі 94 гармати. У їхньому тилу була надзвичайно грізна позиція, захищена річкою, глибшою і з крутішими берегами, ніж Альма. Сутеніло — ніхто не знав місцевості — війська були виснажені цілоденним маршем і маневруванням під пекучим сонцем — і все ж кажуть, що за цих обставин лорд Реглан запропонував переслідування силами тієї частини французів, які не брали участі в бою, турецькою дивізією, частиною нашої кавалерії та гіпотетичними двома-трьома батареями. Більшість військових, якщо це твердження підтвердиться, мабуть, будуть ще гіршої думки про полководницькі здібності його світлості, ніж будь-коли раніше. Підстави, на яких маршал Сент-Арно, як стверджується, відмовився задовольнити бажання лорда Реглана, були такими: він не міг послати піхоту, а його артилерія вичерпала свої боєприпаси. Безперечно, Сент-Арно прагнув не менше за будь-кого іншого довершити свою перемогу і продовжити переслідування ворога; і у своїх трьох депешах щодо битви він неодноразово бідкається на свою нездатність через брак кавалерії перетворити відступ росіян на розгром. Також правда, що французька артилерія вичерпала свої боєприпаси; але давайте спокійно розглянемо засоби, які були в розпорядженні обох генералів для здійснення операції найскладнішого й найсерйознішого характеру, яку, як кажуть, запропонував один і відхилив інший. Англійська армія, присутня на Альмі, в круглих цифрах, як зазначено в офіційних звітах, складалася з 27 000 чоловік; французька — з 25 000; турків було 6 000 чоловік. З англійців у бою зазнали таких втрат, що вивели полки з ладу: гвардія, 7-й, 19-й, 23-й, 30-й, 33-й, 47-й, 55-й, 95-й полки, одне крило 2-го батальйону Стрілецької бригади. У такому ж доброму стані для маршу, як і будь-який з французьких полків, залишалися: 1-й батальйон Королівського полку, 4-й, 79-й, 44-й, 21-й полки, 1-й батальйон Стрілецької бригади, 50-й, 49-й, 77-й, 88-й, 20-й, 28-й, 38-й, 42-й полки — загалом 14 батальйонів — і кавалерія; а згідно з французькими звітами, всі їхні дивізії були більш-менш задіяні, за винятком частини дивізії Форе. Штабний офіцер визнає, що у нас було 7 000 чоловік, які не брали участі в бою; але потім він додає, що цих 7 000 чоловік «насправді було не більше ніж достатньо для нагальних потреб табору». Оскільки ж французькі сили були майже рівні нашим, потреби їхнього табору також були б майже такими ж, як і наші. Він стверджує, що у них було «12 000 чоловік, які взагалі не вступали в бій». Нехай так. Але відніміть 7 000 чоловік, необхідних для «нагальних потреб табору», і ви отримаєте вільні сили у 5 000 чоловік, які разом із турецькими військами (які, як передбачається, взагалі не мали табору, а отже, не мали жодних англійських чи французьких потреб у їжі, питті чи таборуванні), за словами штабного офіцера лорда Реглана, мали вирушити о четвертій годині вересневого вечора, щоб переслідувати армію з 30 000 кавалерії та піхоти і 94 гармат! Це справді найбезглуздіша спроба виправдати полководницький хист лорда Реглана, яку коли-небудь бачив світ. Його світлість у своїх опублікованих депешах не каже жодного слова на підтвердження цих конфіденційних повідомлень, і залишається сподіватися, що вони ілюструють деякі з «багатьох думок і мотивів, приписуваних лорду Реглану, яких фельдмаршал ніколи не мав», на які посилається автор. Наступного дня Сент-Арно хотів наступати і переслідувати ворога, але лорд Реглан і слухати про це не хотів, оскільки йому треба було перевезти 3 000 поранених англійців і росіян. Тобто, якби 10 000 турків і французів та кілька польових батарей наздогнали і розбили росіян, лорд Реглан дозволив би їм продовжувати свій переможний шлях без підтримки і робити, що їм заманеться; а якби вони зазнали поразки і були змушені відступити, він залишив би їхніх поранених у руках ворога або витратив би ще більше часу на їх поховання. Але найгірше те, що після втрати двох днів майже всі англійські поранені були на борту кораблів до другої половини дня 21-го числа — незважаючи на протест маршала, ми були змушені залишити понад 700 поранених росіян на землі, з одним хірургом і одним слугою для догляду за ними. Ворог зупинився біля Качі до півночі, перетнув її в Аранчі і відступив до Севастополя, на північну сторону якого частина військ прибула до 4-ї години наступного дня. Їхні втрати, як зазначено в офіційних звітах, становили 1 762 вбитими, 2 315 пораненими, 405 контуженими. Два генерали потрапили в полон. Генерали Квіцинський, Щелканов, Гогінов, Куртянов — поранені.