Хибна тривога

Вони були чудові хлопці — наші друзі зуави — завжди веселі, здорові й ситі; возили нам вантажі, пили нам, їли нам, пекли нам, добували нам їжу і будували нам хатинки, і все це на найдешевших і найекономніших умовах. Але навіть серед цієї еліти було кілька вироджених бідолах, які бурчали. Офіцер, командуючий групою втомлених, який випадково потрапив до групи зуавів, які виконували подібні обов’язки, привів їх усіх до їдальні, щоб дати драм після робочого дня. Поки він був у наметі, увійшов воїн із чудовим обличчям для образи й приєднався до розмови, і наш друг, побачивши, що він не рядовий, але має балакучий вигляд, поєднаний із виглядом чину, почав розповідати про позбавлення, на яке зазнали союзні армії. Це, очевидно, був champ de bataille нашого союзника. Він миттєво зайнявся таким станом, який привів би ями й галереї Порт Сен-Мартен до впевненості, і з тоном, який неможливо описати словами, поступово піднімаючись до грандіозної кульмінації та налаштовуючи своє тіло на кожну приємну модуляцію фрази й акценту, він занурився у свої належні біди. Наш бравий товариш розповідав про різні неприємності табірного життя в Криму взимку: «C'est vrai!» — сказав він, «mon ami! Справді, ми переживаємо багато нещасть!» Думка про те, що хтось страждає від нещасть, окрім нього самого, здалася зуаву надто абсурдною, щоб не позбутися її одразу. «Але, мій лейтенанте, — вигукнув він, — подивіться на мене… мене! перший фагот 3-го зуавів! студент Паризької консерваторії! після того, як я пожертвував двадцятьма роками свого життя, щоб отримати талант — щоб зробити себе — р-р-рен-др-р-ре приємним для суспільства — ось я тут! (з витягнутими руками та ногами) ось я — змушений рвати дрова із землі (зі страшенною серйозністю та почуттям образи), варити суп!»{196}