Червоні мундири густо лежали на розбитій землі перед абаттом Редана. Сині та сірі пальта лежали купами в дощових рейках перед Малаковим. Я спустився з кількома напарниками повз стару 13-дюймову мінометну батарею перед нашою{296} Пікет-хаусом у Міддл-Пікет-Рейв, наприкінці якої починалися французькі підходи до їхньої старої паралелі, яка була продовжена до їхнього нещодавнього завоювання Мамелону. Загін легкої кінноти рушив Воронцовською дорогою трохи пізніше і почав розширювати свої ряди праворуч і ліворуч повною шеренгою по всьому нашому фронту з метою перешкодити нікому, крім тих, хто був на службі, спуститися на нейтральну ділянку. Проте ми з моїми товаришами спустилися в яр перед тим, як кавалерія зупинилася прямо за Пікет-хаусом. Цей яр був вимощений дробом і снарядами. Земля де-не-де виблискувала від куль і осколків свинцю. В одному місці на вигині яру стояв французький пікет, який спав під шинелями, піднявшись на гілках, щоб захистити їх від сонця, курив або серйозно розмовляв. Так, на диво, чоловіки були серйозні й виглядали майже похмурими; але вони думали про товаришів, тіла яких їм доведеться поховати. Біля цієї ущелини — ваш кінь, мабуть, наступить на них, якщо ви не будете обережні, ведучи його — було багато курганів, одні позначали місця відпочинку окремих солдатів, інші були нагромаджені над однією з тих глибоких ям, де рядові покоилися у своїй спільній славі.
В ущелині були мули з носилками, санітарні машини та наземний транспортний корпус. Англійська та французька були змішані разом. Я побачив в одному місці двох наших людей, окремо від решти, з меланхолійними обличчями. — Чого ви тут чекаєте? сказав я.
«Вийти за полковником, сер», — була відповідь.
— Який полковник?