Сер де Лейсі Еванс давно усвідомлював ненадійність свого становища і неодноразово наголошував на цьому. Це був єдиний майданчик, де нас чекала несподіванка. Яри та вигини на пагорбі ведуть до гребня, до якого впирався наш правий фланг, без гармат, окопів, абатів чи будь-якої оборони. Усі визнавали правдивість уявлень, але лінощі або хибне відчуття безпеки призвели до байдужості та зволікання. На схил пагорба була викинута батарея з мішків з піском, але сер Де Лейсі Еванс, вважаючи, що дві гармати без будь-якої опори спричинять лише атаку, змусив їх усунути, щойно вони заглушили батарею Маяка, яка стріляла по його табору.
{168}Акцію 26 жовтня можна розглядати як розвідку силою. Вони чекали на підкріплення для штурму позиції, де вона була вразливою, міркуючи про наслідки несподіванки сплячого табору зимового ранку. Хоча домовленості сера де Лейсі Еванса щодо відбиття вилазки були, як заявив лорд Реглан, «настільки досконалі, що вони не могли не гарантувати успіху», було очевидно, що більша сила змусила б його відступити від своєї території або вести битву, захищаючи її. Не було зроблено жодних зусиль, щоб вкопати лінії, насипати одну лопату землі, зрубати хмиз або сформувати абаттіс. Вважалося, що це «не потрібно».
Важка відповідальність лежить на тих, чиє нехтування дозволило ворогу атакувати там, де ми були найменше готові до цього, і чия байдужість змусила їх знехтувати запобіжними заходами, які могли б врятувати багато життів і потроїти втрати ворога. У битві під Інкерманом нам не було чого радіти і майже все шкодувати. Ми справді перемогли ворога, але ні на крок не підійшли до Севастополя. Ми присоромили, принизили і вщент розгромили ворога, сильного чисельністю, фанатизмом і непохитною мужністю, але ми зазнали жахливої втрати, коли не були в змозі розлучитися з однією людиною.