Баклани та баклани переслідували голову гавані, куди також вдавалися деякі рідкісні та цікаві дикі птахи, одна, як-от Anas sponsa [17] з Ліннея, інша — золотоока вогнівка, а також багато різновидів баклажан і водолазів. Стерв'ятники, коршуни, канюки та ворони сотнями кружляли над плато протягом двох-трьох днів, зникали й поверталися ласувати сміттям. Ймовірно, вони розділили свою увагу між союзниками та росіянами. Черна рясніла качками, і деякі офіцери мали свої маленькі манівці. Це був надзвичайно захоплюючий{234} вид спорту, оскільки російські батареї над Інкерманом пускали в спортсмена круглий постріл або снаряд, якщо його бачили. Удень вони вдалися до способу забрати з собою кількох французьких солдатів, які з любові до цієї речі та заради шансу на боннемена були дуже раді привернути увагу козаків, тоді як їхні покровителі гналися за крижнем. У степах біля монастиря Св. Георгія водилися дрохви та дрохви, а скелі мали такий вигляд, що спонукав двох чи трьох офіцерів, знайомих з Австралією, до безрезультатних пошуків золотої руди. Ущелини рясніли яшмою, кривавим каменем, а в проміжках скель, які були надзвичайно твердими, було багато «чорного піску»; але на південний захід від Святого Георгія були фонтани з тонкого синього вапняку.
4 березня французи та росіяни мали серйозну сварку на світанку. Генерали Канроберт, Ніль, Боскет, Бізо протягом дня приїхали до англійської штаб-квартири, де були поруч із лордом Регланом, якому допомагали сер Джордж Браун, сер Джон Бергойн і генерал Джонс. Вони зустрілися, щоб розглянути пропозицію генерала Канроберта атакувати північну сторону за допомогою турків, оскільки йому здавалося безнадійною спроба вибити росіян з Інкермана.
Рано вранці 5 березня відбулося повторення конфлікту між французами та росіянами, які почали кидати новий редут у бік редуту Вікторія. Щоб зміцнити наше право, якому ворог з кожним днем усе більше загрожував, туди була перекинута вся дев'ята дивізія французької армії. Наша перша весняна зустріч відбулася 5 числа, відвідали багато. Перегони відбулися на невеликому клаптику хвилястої місцевості, на вершині хребтів поблизу Карані, і були з великим інтересом розглянуті козацькими погонами в Камарі та на горі Канроберта. Спочатку вони подумали, що зібрання було пов’язане з якоюсь військовою демонстрацією, і скакали схвильовані, але можна сподіватися, що вони отримали ясніше уявлення про справжній характер подій ще до того, як змагання закінчилися.