Чотири місяці зими

Незважаючи на численні хороші дороги через табори, існували надзвичайно глибокі та важкі ділянки, які тисячі тварин повинні були подолати під своїм тягарем. На кожні три коні чи мули припадало по двоє, і їм навряд чи вдавалося здійснити довгі марші від дивізійних таборів до Балаклави й назад, а потім доглядати за тваринами й як слід їх чистити. У якомусь каламутному басейні чи в якомусь глибокому уступі на схилі пагорба бідолашна тварина, яка, можливо, простояла цілу ніч у незакритих стайнях і була погано доглянута, або взагалі не натерта, затонула під своїм вантажем і померла там у тривалих муках. Нікому не дозволялося стріляти в цих жалюгідних створінь. Я добре пам’ятаю привид скелета жалюгідного сірого коня з хворою спиною, який тижнями переслідував табір Четвертої дивізії, перш ніж впав у рів і загинув. Він був розв’язаний, щоб жити або загинути, і це було шокуюче видовище, коли спостерігати за собаками, які стрибали до нього, щоб лизати його виразки; але воно залишалося там цілими днями, зтиснувши ноги, і ніхто не наважувався позбавити його від болю. Ці видовища нагадували жахи минулої зими. Кожен вигукував: «Яке щастя, що Севастополь упав! Що ми повинні були зробити, якби ми охороняли окопи цієї зими!"{446} Не те, щоб фізичні страждання могли бути такими ж, але те, що під час активних операцій іншої зими було б багато неминучих нещасть, хвороб і смертельних випадків, незважаючи на залізниці, склади, дороги, теплий одяг і рясну їжу. Не можна вважати, що немає ніяких незручностей у житті просто неба Повітря під час кримської зими — не найприємніша річ у таборі, що «їм краще не поставити намети». Вважається, що якби уряд надіслав молотки, цвяхи, дошки та повсть, люди впоралися б набагато краще. На початку грудня облогову артилерію було відправлено додому — і штабні офіцери потяга повернулися до Вулвіча.