Річниці

Здавалося б, листопадом керував якийсь геній, неприязний до нашої зброї. Якщо це дало нам славну пам’ять про марну й криваву перемогу, воно також принесло з собою день лиха й мороку — початок довгої низки лих. Перша річниця цього дня минула серед взаємних поздоровлень і спогадів, що стало ще більш радісним через контраст між сьогоденням і минулим. Ми спостерігали видовище незвичайної пишноти й величі, якого, наскільки мені відомо, ще не бачив жоден уродженець цих островів. 14 листопада 1855 року чистота повітря — здоров’я військ — велика кількість припасів — житло в госпіталях — яскраве майбутнє: усе це було протиставлено безліччю мов у нескінченній різниці. фраза, забарвлена багатьма спогадами про особисті страждання. Ні горя, ні лиха не могло досягти нас тепер, і з усього, що могла дарувати нам доля, найбільше ми бажали зустріти тільки те, чим, здавалося, погрожувала нам доля, — напад ворога. Але раптом із самого центру нашого табору, щоб кожне вухо почуло і кожне око побачило, кинувся з таким гуркотом, який міг передвістити світу його загибель, і з таким спалахом полум’я й диму, яких, мабуть, ще ніколи не бачила людина, хіба що в муках якогось первісного виверження, жахливого стовпа сірчаної пари. Воно поширювалося, піднімаючись, несучи вгору на сотні ярдів людей, коней, уламки кінцівок, каміння, снаряди та гарматні постріли, а потім розтягнуло свої складки в звивистих обертах, ніби його мучив внутрішній вогонь, обливаючи їх дощем на вражених солдатів унизу! На мить найсміливіші занепали духом, а «найсміливіші затамували подих». У польоті{430} не було безпеки — крила вітру не могли залишити цю жахливу дощу заліза позаду; і, як сказав мені один із найбільш зібраних і крутих солдатів в армії: «Я мав лише присутність духу, щоб кинутися на землю і попросити прощення у Бога, і я отримав його милість!» Справді, ефект нагадував якусь велику конвульсію природи. Багато хто думав, що це був землетрус; інші вважали, що це вибух вулкана; інші, що росіяни заволоділи винаходом лорда Дандональда і щойно провели його перший тест. Справді, один офіцер сказав іншому, щойно той відновив подих і зміг говорити: «Я кажу, це гарна річ, чи не так? Чим швидше ми за це підемо, тим краще». Він був переконаний, що росіяни кинули в табір якийсь новий і нечуваний інструмент знищення.