Досить сказати, що з трьох чи чотирьох точок, які були атаковані — Малий Редан і Малакофф праворуч, Центральний бастіон і кут входу до Флагштокової роботи ліворуч, — одна була перенесена, і це була закрита робота. Великий Редан, Малий Редан і лінія оборони ліворуч не були взяті, хоча атака була рішучою, а боротьба впертою і кривавою як для нападників, так і для захисників. Чи мали ми атакувати Великий чи Малий Редан, чи взагалі торкнутися лівого боку, було іншим питанням, яке висловлювалося багатьма, але це не мені вирішувати. Певно, що ворог знав свою слабкість і був надто добрим стратегом, щоб захищати позицію, ключ до якої ми тримали.
У неділю вранці несподіванка для всього табору була неможливою описати, коли поширилася новина, що Севастополь горить і що ворог відступає. Величезні вибухи, які стрясали саму землю, подібно до багатьох землетрусів, не турбували багатьох наших втомлених солдатів.
Оскільки наплив із табору став дуже великим, і кожен прагнув відвідати Малакофф і Редан, які були заповнені мертвими та вмираючими людьми, лінія англійської кавалерії була розміщена по всьому фронту від нашого крайнього лівого боку до французького правого. Вони були розміщені в усіх ущелинах і дорогах до міста та окопах, з наказом утримати всіх осіб, крім генералів і штабу, офіцерів і людей на посту, і зупинити всіх наших людей, які повертаються{363} з награбованим із міста, і забрати їх у них. Оскільки вони не зупинили ні французів, ні турків, ні сардінців, цей наказ викликав чимало нарікань, особливо коли людина, яка тягнула за кілька миль важкий стілець, або стіл, або щось подібне, була позбавлена цього нашими вартовими. Французи скаржилися, що наші драгуни пропускають англійських солдатів з російськими мушкетами і не дозволяють французам забрати ці трофеї; але для скарги не було підстав. Напевно не було ревнощів ні з того, ні з іншого боку. Сталося так, що коли вранці залишки французьких полків, які виступали ліворуч проти Малакова та Малого Редана, рушили до своїх наметів, наша Друга дивізія була вишикувана на плацу перед їхнім табором, і французам довелося пройти їхні лінії. У той момент, коли провідний полк зуавів підійшов до місця, де стояв наш перший полк, люди одним спонтанним вибухом розірвали повітря з англійським вигуком. Французькі офіцери оголили шаблі, їхні люди одягнулися й пройшли повз, наче на оглядині, тоді як полк за полком Другої дивізії наздоганяли крик, і нарешті наші вручили зброю своїм хоробрим товаришам у Франції, офіцери з обох сторін відсалютували своїми шаблями, і так тривало, доки не пройшов останній чоловік.