Оскільки ця битва справді вирішила падіння міста, оскільки вона дозволила союзникам продовжувати, не побоюючись переслідувань, озброєння тих величезних батарей, які знищили б усі війська Росії в стінах Севастополя, можливо, не буде нецікавим додати донесення генерала Сімпсона, який запізнився на поле, та генерала Делла Мармора, який брав активну участь у керуванні операціями сардинців. в цей пам'ятний день. Генерал Сімпсон писав наступне: — {526}
Перед Севастополем, 18 серпня.
Мій пане, — У своїй депеші від 14-ї хвилини я повідомив вашу світлість, що у мене є підстави вважати, що росіяни спробують енергійною атакою змусити нас зняти облогу! Це вони намагалися зробити вранці 16-го, але результат був чудовим для тих із військ союзників, яким пощастило брати участь у бою.
Акція почалася ще до світанку, важка колона росіян під командуванням генерала Ліпранді, що складалася з 6-ї та 17-ї дивізій, з 4-ю та 7-ю дивізіями в резерві, атакувала передові пости сардинців. Територія, яку вони займають, розташована на командних пагорбах праворуч від позиції, на лівому березі річки Сухая, де вона з'єднується з Черною, з двома передовими пунктами на протилежному боці. Вони проводилися з дуже рішучою галантністю протягом тривалого часу; але будучи відокремленими від своїх опор річкою і не маючи захисту артилерії, вони змушені були залишити найпередовішу.
Приблизно в той самий час 5-та та 12-та дивізії, до яких додалася частина 17-ї, наступали проти мосту Трактир, який утримував один батальйон французької піхоти з Лінії, який на короткий час був змушений поступитися та відступити від основних опор; з ними, однак, вони швидко відбили міст на вістря багнета. Знову росіяни атакували з наполегливою відвагою, і їм вдалося продовжити свою перевагу, завойовуючи висоти, які стрімко здіймаються з обох боків дороги; їхній успіх був лише миттєвим — їх відкинули через річку, залишивши землю вкриту мертвими та пораненими.