Укріплення можна чітко побачити за милю на північ від річки. Воно розташоване на півдорозі вниз по схилу невеликого пагорба. Не було жодних інших споруд, траншей, редутів чи польових укріплень будь-якого типу, за винятком ще одного епалементу та кількох перевернутих шматків дерну, щоб забезпечити укриття для кількох стрільців; і всі оприлюднені звіти про такі оборонні споруди, заповнені стрільцями та гарматами, були помилковими. Ворог мав дуже мало стрільців, а місцевість, за винятком крайнього лівого флангу, була такою, що за бажання можна було знайти гарне укриття для гармат. Протягом багатьох наступних років поле бою, ймовірно, залишатиметься таким, яким воно є зараз, з тією лише різницею, що виноградні лози, які буяли 20 вересня 1854 року і які зараз знищені, можуть бути вирощені знову. Піднімаючись від річки до укріплення, ви опиняєтеся зліва повністю закритими від бруствера підвищенням пагорба попереду, так що люди могли б вишикуватися в цій улоговині для атаки, не наражаючись на вогонь; але росіяни, знаючи про це, послали на свій крайній правий фланг великі загони піхоти, які відкрили вогонь по Лівій бригаді Легкої дивізії, коли ті намагалися вишикуватися після переправи через річку.
«Праворуч, ближче до мосту, земля більш відкрита для гармат з брустверу траншеї, і, просунувшись на кілька ярдів, відкритий ґласис, що м’яко спускається вгору до дул, дає жахливе рішення причини, чому легку дивізію деякий час стримували й втратили за кілька хвилин понад 1000 чоловік. Біля основи цього ґласису й Уздовж хребта в напрямку до річки розташовані кургани приблизно тридцяти футів завширшки, які вкриті великими каменями та плитами сланцю, і багато з них містять останки друзів і ворогів. Серед цих курганів, які піднімаються на висоту двох-трьох футів над рівниною, розташовані кілька маленьких дерев’яних хрестів. з розкішною рослинністю і польовими квітами знаходиться близько трьох футів зовні, а всередині на фут глибше розташований красивий пам'ятник з білого каменю:
«Під час атаки на ці висоти 20 вересня 1854 року 23-й королівський уельський стрілецький полк Її Британської Величності втратив свого командира, підполковника Х. Честера, капітанів А. В. Вінна, Ф. Еванса, Дж. Коноллі, лейтенантів П. Редкліффа, сера В. Янга, Барта, Дж. Анструтера та Дж. Батлер, усі вбиті на полі: також лейтенант Еплвейт, смертельно поранений, який помер 22 вересня 1854 року. Цей камінь встановлено на їхню пам'ять».
З іншого боку, «полк також втратив сержанта Дж. Г. Джонса, сержантів Р. Хічкока, Дж. Ф. Едвардса, одного барабанщика та сорок рядових, убитих на полі».