16 числа вранці стовпчик термометра становив 14°, а на висотах над Балаклавою - 10°. Сніг падав цілу ніч і вкрив землю на глибину трьох футів; але холодний і сильний вітер подекуди заносив його на глибину п'ять-шість футів. Вранці 1200 французьких солдатів спустилися до Балаклави на постріли та снаряди, і спритність, бадьорість та енергія, з якою вони рили крізь сніг, викликали захоплення. Вітер дув майже штормовим, і місцеві коні не хотіли протистояти йому, але наші бідолашні пливли тією ж сумною вервечкою, і було щось скорботне в самому вигляді довгих рядків чорних крапок, що рухалися по величезному просторі блискучого снігу між Севастополем і Балаклавою. Коли ці крапки з’явилися, ви побачили, що вони мали дуже червоні носи, дуже білі обличчя та дуже затьмарені очі; а щодо їхнього одягу, якби Фальстаф міг поглянути на наших бравих солдатів, то він би вважав свій знаменитий збір корпусом еліти. Багато офіцерів були такі ж обдерті й необачно одягнені. Генерали звернулися до своїх підлеглих із закликами «носити шаблі, бо не було іншого способу сказати їм від людей».
Було невимовно дивно бачити капітана Сміта з... Ноги з парою червоних російських шкіряних черевиків до середини, кашкетом, імовірно, зробленим із верхів його кобури, і білим шкіряним плащем, зі смаком вишитим на спині квітами з різнокольорового шовку, увінчаним головним убором на зразок лондонського смітника, серйозно крадучись крізь багнюку в Лондоні. Балаклава, що має намір захопити каструлю з варенням чи джемом. Чи цікавиться читач, чому ми всі так любили варення? Тому що він був портативним і доступним, і був заміною вершкового масла, яке відправляли лише в бочках і гігантських глеках, один з яких вичерпав транспортні ресурси полку. Капітан Сміт був набагато більше схожий на свого великого тезку Адельфі, коли він у минулі часи виправдовувався контрабандистом-грабіжником-бандитом, ніж на гордість Портсмутської головної вулиці чи на того героя Фенікс-парку, із золотими крилами, як ангел, перед почервонінням чиєї присутності тремтіли маленькі хлопчики та дівчата. Усе це було б досить жартівливим і смішним, якби бідолашний капітан Сміт не був голодним жалюгідним, із сильним обмороженням, наближеним до обмороження, трохи цинги та тяжкого ревматизму.