За містом, на межі гарних будинків, око зупинялося на великих земляних стінах, нагромаджених приблизно десять-дванадцять футів і вісімнадцять-двадцять футів завтовшки, з рівними проміжками порізаними амбразурами, у яких можна було помітити чорні крапки, які нагадували гарматні горловини. Ці роботи мали величезну силу. Здебільшого перед ними був дуже глибокий і широкий рів, і скрізь, де це дозволяла земля, були кути та флеші, які дозволяли вести фланговий вогонь уздовж фронту та перехресний вогонь на центральних точках кожної лінії атаки чи підходу. Перед більшістю робіт на французькій та англійській сторонах міста передмістя з розбитими побіленими котеджами, зі зниклими дахами, вимкненими дверима та вибитими вікнами, залишилися окремо стояти на певній відстані від батарей, але в них були зроблені щілини, щоб вони не блокували вогонь гармат. Зображення нещастя, яке представляли ці передмістя, було дуже вражаючим — у деяких випадках хаос був спричинений нашим пострілом, а будинки навколо Флагштокової батареї, навпроти французів, були рознесені на сміття та купи балок і розчину. Передові споруди, які росіяни залишили після наступу наших союзників, все ще залишалися{226}, і було важко сказати, чи були в них гармати чи ні, але вони були настільки повністю керовані роботами в тилу, що було б неможливо їх утримати, і вони дали б хороший прикриття росіянам, тоді як останні могли вести вогонь крізь амбразури старих споруд з набагато більшою легкістю, ніж ворог міг потрапити в них.
Вони кинули свої нові земляні роботи за прикриттям передмістя; коли вони закінчили, вони відвели своїх людей із зовнішньої лінії, підірвали та знищили прикриття будинків і відкрили вогонь зі своєї другої лінії батарей. Їхні запаси габіонів здавалися невичерпними — у їх розпорядженні був увесь хмиз пагорбів Південного Криму. Перед величезними курганами, насипаними росіянами, у передньому плані, щоб здаватися частиною них, були французькі траншеї — кургани землі, вистелені габіонами, які виглядали як тонка рогожа. Ці лінії проходили паралельно лініям ворога. Найближча паралель не була «озброєна» гарматами, а була підбита стрільцями. Зигзаги вели вниз від траншеї до траншеї. Війська всередині ходили безпечно, якщо не комфортно. Партії прикриття, склавши зброю, сиділи навколо своїх маленьких вогнищ, курили й насолоджувалися кавою, тоді як робочі групи з лопатою в руках продовжували нескінченну роботу під час облоги — заповнювали тут габіони, нахиляли й потовщували парапети там, ремонтували амбразури та розчищали ями. Там, де на цій роботі ми повинні були мати невелику сержантську гвардію, французи могли дозволити собі сильну компанію.