Розповідь про позиційні гармати, доступні на той час, була повчальною. Слід пам’ятати, що росіяни завдали нам великих втрат своїми гарматами на позиціях біля Альми, і що ми не мали їм нікого відповісти. Дійсно, якби їх висадили в затоці Каламіта, навряд чи ми могли б отримати коней, щоб їх затягнути. Але якби у нас були коні, ми б не мали рушниць. Справа в тому, що шістдесят чудових позиційних гармат з усім повним обладнанням було відправлено на борт «Таурус» у Вулвічі та відправлено на схід. Коли судно прибуло до Константинополя, відповідальний адмірал з руйнівною енергією наполіг на перевантаженні всіх гармат на «Гертруду». Головний капітан заперечував, але марно — слова розгорталися, але результату не давали. Зброю, гарно запаковану та складену, з усіма на належних місцях, витягли з трюму й скупчили, у найпристойнішому старому балаклавському ящику, до «Ґертруди», де її розмістили на медичних та інших складах. Обладнання розділило ту ж долю, і трюм судна став для ока артилериста реалізацією приказки про розташування грудей мічмана «все зверху і нічого під рукою». Старший офіцер дістався Варни і марно шукав дозволу піти в якийсь відставний куточок, розвантажити вантаж і відновити гармати. Експедиція відпливла, і коли «Гертруда» прибула до Старого форту, якби Геракл мав розчистити{237} гармати, це було його чотирнадцята праця, він не міг би цього зробити. І тому ліки, які, безумовно, принесли б користь, і зброя, яка могла завдати шкоди, залишилися нейтралізувати одне одного!
На початку березня погода була така м’яка й гарна, що ледве було щедро помітити кілька чорноморських туманів, які час від часу проносилися над нами, як тіні, і так розходилися. Наші облоги були своєрідною павутиною Пенелопи. Вони завжди наближалися до завершення і ніколи (або принаймні дуже повільно) не досягали його. Справа була ось у чому: — Наші інженери час від часу бачили певну користь, яку можна отримати, встановлюючи роботу чи батарею в певному місці. Плани були складені, робочі групи відправлені, і після кількох втрат конкретну роботу було виконано; але, як правило, траплялося так, що ворог був досить живий до наших справ, не чекаючи їхніх примірників «Таймс», ми виявили, що росіяни до того часу, як робота була закінчена, підкинули іншу роботу, щоб анфілади або зустріти наші гармати. Тоді виникла необхідність щось робити, щоб знищити позицію, і були складені нові плани, викопані траншеї та споруджені бруствери. Відбувалося те саме, що й раніше, і процес міг би бути майже нескінченним, якби не простір ґрунту.