Відправлення Легкої дивізії

Нехай читач уявить, що він їде верхи в Болгарію в будь-який спекотний вечір червня 1854 року; він пройде повз багатьох таких бідолах, як ці. За кілька миль перед ним, виїхавши з Варни, він побачить англійські намети крізь дерева на красивому пагорбі, що спускається до рясних боліт на виході{45} озера, яке він тримав ліворуч всю дорогу. Напоїмо наших коней, бо це місце ще далеко. Час від часу зустрічаючи англійських мандрівників, які збиралися дошкуляти Омару-паші в Шумлі або гордо поверталися після цього, ми нарешті підійшли до табору. Повідомлення про стрілянину лунає крізь ліс і накриває, і чесний крик англійською мовою: "Що ти влучив, Джек?" або: "Клянусь, він пішов!" з-поміж кущів показує, що прапорщик Браун або капітан Джонсон зайняті в гонитві за спортивними змаганнями. Рядовий Сміт зі стрілецької бригади з гусаком у кожній руці прямує додому з хутора на березі озера. Містер Флінн із Коннотських рейнджерів, трохи гірший щодо ракі, несе на плечах ягня, якого він заспокоює сентиментальними пісеньками; і сержант Макгрегор із 7-го полку та сержант Ейпріс із 23-го полку валлійських стрільців серйозно обговорюють складне теологічне питання на пагорбі перед вами. На кожному кроці зустрічаються чоловіки у втомлених сукнях, навантажених оберемками палиці чи кукурудзи, чи смугами свіжої трави; а на березі річки, наполовину прихована кущами, є сільська пральня, звідки лунають уривки пісні, змішані зі знайомими звуками прання та рядками білизни, що розвівається, засвідчуючи енергію британської прачки за найнесприятливіших обставин. Невдовзі незнайомець наближається до купи арабських возів, виставлених уздовж дороги, крізь які він насилу пробирається, і саме тоді, коли він піднімається на вершину останнього пагорба, в поле зору з’являються намети легкої дивізії, що рівномірними рядами простягають своє засніжене полотно вгору по схилу протилежного боку.