Росіяни завжди вважали справою честі вийти з великим стилем у перший день бомбардування; після чого вони запустили свої гармати за парапети, накрили їх мішками з піском і дозволили нам спалахнути, не даючи частої відповіді. Незважаючи на те, що земляні роботи потребують значного удару, перш ніж на них з’являться сліди, Редан і Малакофф почали виглядати дуже пошарпаними. У нас, звісно, не було жодних засобів встановити втрату росіянами людей. Кожної ночі наші люди стріляли проти правильного правого боку та завіси Малакова, щоб захистити французьких робітників, і снаряди та букети мушль літали вздовж рядів праворуч і ліворуч — дуже гарно на вигляд, але неприємно зустріти.
На заході сонця в суботу ввечері, 18 серпня, частина військово-морської бригади під командуванням лейтенанта Гофа підтягнула 68-фунтову зброю до 11-ї батареї, яка залишила атаку на Кротову голову та на міст через струмок, але, здавалося, вона не перешкоджала рухам ворога.
Вдень 20-го, між п'ятою і шостою годиною, французькі батареї ліворуч відкрили шалений вогонь, на що росіяни тепло відповіли. Генерал Пелісьє у своїй відкритій кареті зі своїми ад’ютантами та звичайним гусарським ескортом проїхав через англійський табір і піднявся на пагорб Каткарта. Пожежа тривала до ночі, а потім вщухла. Опівночі він майже вщух, і в повітрі можна було побачити лише випадковий снаряд. О 2 годині ночі надійшли накази про вихід війська. Це було швидко зроблено; війська рушили на фронт і стояли там до світанку. Була помічена лінія телеграфних вогнів, що починалася в Севастополі і йшла вздовж Інкерманських висот, і припускали, що планувалась атака. Ці «виходи» були частими і неприємними протягом цього періоду облоги.
Французи, які були переконані, що перед сильними силами противника, який може зі своїми батальйонами впасти за кілька годин вночі, польові укріплення ніколи не будуть зруйновані, спорудили три редути для контролю над мостом, який був найслабшим місцем їхньої оборони. Вони були названі Редут Реглан, Редут Бізо (на честь загиблого генерала інженерів) і Редут Ла Бюссоньєр (на честь полковника артилерії з таким іменем, який загинув 18 червня).
Сардинці зміцнили свої позиції. Їхні роботи набули форми закріпленого табору, і кожна зміна землі використовувалася. Пагорби особливо підходили для укріплених ліній.