Організація транспортування військ до місця призначення мала найбільший і найдосконаліший характер; і коли всі транспорти були об'єднані, вони склали армаду з 600 суден, прикриту флотом з 3000 одиницями артилерії.
Хоча, на перший погляд, ця сила здавалася непереборною, не можна було не помітити, що ворог мав великий флот у межах кількох годин плавання — що, використовуючи наших військових як транспорт, ми втрачали їхні послуги в разі морських дій — що наша армія багато страждала від хвороб і смертей, і що експедиція мала щось невизначене, якщо не зухвалість, у своєму характері — все, що було встановлено, це те, що ми мали спуститися на Качу, розбити росіян і взяти Севастополь.
Пишучи тоді, я сказав: «Я твердо переконаний, що терпіння людей вдома, які голодують і жадають новин про «падіння Севастополя», буде серйозно піддано випробуванню, і що ймовірність того, що випадки його захоплення будуть готові до Різдва для повторення в Естлі, є невеликими. Пізно, дуже пізно в цьому році для такої облоги, яка є перед нами, і я не буду здивований, якщо ми будемо змушені задовольнятися окупацією частини Криму, яка може стати основою більших і успішніших операцій наступного року».
Мало хто, крім наших генералів, адміралів і деяких старих офіцерів, переймався цими речами, за винятком кількох відомих старих буркунів. Єдиними, хто був пригнічений або сумний, були ті, хто був змушений залишитися. Такі величезні заклади, які були створені у Варні для потреб нашої армії, неможливо було згорнути, не залишивши багатьох залишків, і за цими залишками потрібно було наглядати. Крім того, у шпиталях були бідолашні інваліди, офіцери та солдати, які відповідали за них і за різні полкові запаси, склади, комісаріатське постачання, самі комісаріатські офіцери — власне, охоронці тих залишків, які залишає по собі армія, і всі вони сумували та нарікали на свою тяжку долю. Деякі з офіцерів, яким випав жереб залишитися, докладали неймовірних зусиль, щоб уникнути такого великого лиха.
В останню мить чимало зболілих сердець порадував наказ зі штабу. Жінкам з кількох полків, які сумно йшли слідом за своїми чоловіками на берег і роздирали повітря своїм голосінням, почувши, що їх збираються розлучити з тими, з ким вони мали спільні нестатки та чуму, дозволили вийти на борт. Було виявлено, що не було забезпечено їхнє проживання чи годування. Табір жінок! — сама ідея була смішною і жахливою; і тому, оскільки вони не могли залишитися позаду, британські Андромахи були вимушено відправлені на борт транспорту та повернуті до своїх Гекторів.