Близько чверті на першу годину ночі росіяни гучно вигукнули. Французи відповіли, відкривши вогонь, і росіяни миттєво почали одну з найлютіших канонад, які ми коли-небудь чули. Це нагадувало один із тих грандіозних артилерійських залпів, які противник завдавав двічі чи тричі, перш ніж ми розкрили наші батареї в жовтні. Земляні укріплення спалахували безперервними потоками полум’я, яке виразно виявило контури будівель у місті та оборонні споруди, що кишіли людьми. Ревкіт пострілів, вереск і шипіння важких снарядів і свист трупів заповнювали проміжки між оглушливим гуркотом гармати, швидким і безперервним, як стрімка стрільба. Залізна буря проносилася над нашими лініями безперервно понад півгодини, і французи, чиї споруди ліворуч від нас були менш захищені землею, ніж наші, змушені були тісно сховатися в окопах і ледве могли відповісти на залпи, які розорювали парапети їхніх робіт.
Поки тривав вогонь, сильний загін людей було витіснено з міста на пагорб до наших робіт попереду та на фланзі лівої атаки. Оскільки передбачалося, що така спроба буде зроблена, тут був розміщений сержант із дванадцятьма чоловіками. Усе покладалося на його пильність і сувору увагу до своїх обов’язків, але, так чи інакше, ворог підкрався до маленької групи, зненацька, узяв її в полон, а потім наступав на групи прикриття з такою швидкістю та раптовістю, що партії, які чергували в окопах, були змушені відступити. Однак вони згуртувалися і, підтримані полками в тилу, пішли вперед, а росіян було відкинуто впритул до міста.
Під час цієї невеликої події один офіцер і дев'ять чоловік були поранені, шестеро вбито, а чотирнадцять захоплено. Майже одночасно французам довелося протистояти сильному вилазці; на короткий час росіяни були в межах брустверу однієї зі своїх мінометних батарей і пробили два чи три міномети дерев’яними заглушками, але французи з втратою відкинули їх назад і, переслідуючи, потрапили всередину російських передових батарей. Солдати справді кажуть, що могли{201} зайняти це місце, якби їм це дозволили. О другій годині все мовчало.