Наші власні люди в лівій атаці здавалися досить затишними та добре прикритими своїми роботами; перед ними, на схилах, були чоловіки, французи та англійці, розкидані по всьому схилу пагорба, викорчовуючи коріння для палива; а далі, попереду, невеликі клуби диму позначали ями Стрільців з обох боків, з яких безперервний тріск Мініє та Льєжа бив у вухо; але всі великі гармати мовчали, і вдень ледве стріляли праворуч; навіть Інкерман і його злісні батареї на диво безголосі. Оскільки один з офіцерів почав терти собі ніс і вуха снігом і клястися, що вони обморожені, і оскільки ми всі відчули сильний холод, ми припинили нашу розвідку і повернулися до табору. Дув сильний вітер, вночі стовпчик термометра був на позначці 16°. Хворих в окопах було мало; але хвороба зростала. Висипний тиф, слава Богу! майже зник.
Генерал-майор Джонс заявив, що позиція не така сильна, як він очікував, виходячи з почутих розповідей, але тільки на око досвідченого інженера можна було побачити ознаки слабкості. Висота над морем щетинилася розрядженими батареями, стріляла зброя, яка просто визирала над скельами. Незважаючи на масштабні ці роботи, росіяни були зайняті їх зміцненням. У той день на території цитаделі могло бути зайнято не менше 3000 чоловік. Можна було побачити штабних офіцерів, які їздили верхи та керували працею чоловіків, або формувалися в групи та грілися біля багаття.
Мене розбудив незабаром після другої години ночі 24 лютого початок однієї з найлютіших канонад з початку облоги. Вся лінія російських батарей зліва від нас з неймовірною силою і шумом розімкнулася, а справа від нас заграли Інкерманські батареї; тягар цього найстрашнішого вогню, що сколихнув саму землю і протягом півтори години освітлював небо безперервними спалахами блискавок, був спрямований проти французів.