Була шоста година, перш ніж табір штабу піднявся від стрілянини та звуку польових гармат. Незабаром після сьомої ранку Лорд Реглан під'їхав до місця події, а за ним його штаб. Коли вони наближалися, рівний, безперервний крен показав, що заручини серйозні. Коли розрив туману дозволив російським артилеристам побачити табір Другої дивізії, намети підняли в повітря або підпалили. Гамбієру було наказано підняти дві 18-фунтові зброї, щоб відповісти на вогонь, для якого наші легкі гармати були абсолютно недостатні. Виконуючи свій обов’язок, Гамб’є отримав важке, але не небезпечне поранення. Його місце зайняв підполковник Діксон, і вогонь цих двох частин мав найбільший вплив на вирішення долі дня.
Наші генерали не бачили, куди йти. Вони не могли сказати, де ворог. У темряві й дощі їм доводилося вести наші ряди крізь густі кущі та колючі колоди, які розбивали наші ряди. Кожен крок був позначений людиною, яка впала, поранена ворогом, на чию позицію вказували лише брязкіт мушкетних снарядів і стрімкий удар м’яча.
Кеткарт, наступаючи з центру нашої позиції, підійшов до пагорба, де б’ються гвардійці, і, поговоривши з герцогом, повів 63-й полк праворуч від гвардійців у яр, зарослий хмизом, до долини Черної. Під час цього він зрозумів, що росіяни заволоділи пагорбом у тилу його людей, але його міцне серце ні на хвилину не підводило його. Смертоносний залп линув на наші розрізнені роти. Сер Джордж підбадьорився й повів їх назад на пагорб, і Кеткарт упав із коня біля російських колон. Він їхав на чолі передової роти, підбадьорюючи їх. Піднявся крик, що боєприпаси закінчуються. — У вас нема багнетів? Поки він вів своїх людей, інший ворог піднявся на вершину пагорба праворуч позаду них, але було неможливо зрозуміти, друзі вони чи вороги. 63-й зупинився і вистрілив. Їх зустрів лютий залп. Сеймур, який був поранений, зліз з коня, щоб допомогти своєму вождю, але ворог кинувся на них, і коли наші відігнали їх назад, вони лежали мертві пліч-о-пліч. Страшно постраждав 63-й. Вони потрапили в оточення і виграли свій відчайдушний шлях на гору, втративши майже 500 чоловік. Тіло сера Джорджа Каткарта було знайдено з кульовим пораненням у голову та трьома багнетними пораненнями в тілі. У цій атаці, де росіяни билися з найбільшою жорстокістю і били багнетами поранених, полковник Свіні, 63-й, майор Вінн, 68-й, лейтенант Доулінг, 20-й, та інші офіцери загинули. Голді, який зі своєю бригадою діяв ліворуч від Інкерманської дороги, отримав поранення, від яких приблизно тоді ж помер. Бій розпочався незабаром, як стало очевидно, що росіяни отримали наказ стріляти по всіх кінних офіцерах. Полки не брали{171} своїх кольорів у бій, але офіцери, тим не менш, були відібрані, і не вимагалося, щоб колір вказував на їхню присутність.