Рій червоних мундирів, який після дня маршу, хвилювання, прощань і підбадьорень, гудів над Оріноко, Ріпоном, Маніллою, у Саутгемптонських доках, нарешті заховався в гамаках чи ковдрах, а судна тихо пливли у водах Солента. Чотирнадцять дюймів — це надбавка для військовослужбовців, але вісімнадцять дюймів дозволено для гвардійців. Наступного ранку, 23 лютого, пароплави зважили й відпливли. О сьомій годині ранку Ріпон відключився, а за ним Манілья та Оріноко. Незабаром вони грали в боулінг разом зі свіжим N.W. вітерець в каналі.
Добра домашня яловичина, морський пудинг і чудовий хліб, з гороховим супом щодругого дня, сформували суттєвий опір найкращим апетитам. Раз на день кожній людині подавали половину рому на дві води. У перший день Том Фаєрлок був надто ліберальним до свого брата Джека Тара. Наступного разу грандіозний сержант-майор гренадерів очолив грог-чан і віддав наказ: «Служити — два кроки вперед і ковтати!» Чоловіки не були непідпорядкованими.
Другого дня тривале хвилювання Біскайї почало впливати на гвардійців. Фігури кораблів глибоко занурювалися, а голови солдатів зневірливо звисали над планширами, форточками, штампами та ковшами, а їхні тіла хиталися туди-сюди. Вночі вони пожвавішали, а коли о дев'ятій годині пролунав горн, майже всі змогли залізти в гамаки спати. У суботу швидкість суден збільшили з дев'яти з половиною до десяти вузлів на годину; а маленьку Маніллу залишили великі пароплави з гребними колесами далеко. У неділю всі чоловіки одужали; і коли о пів на одинадцяту корабельна компанія та війська були зібрані для молитви, вони виглядали настільки свіжими, наскільки можна було очікувати за цих обставин; — власне, з наближенням дня вони пожвавилися, і відчуття радості від звільнення з лап ворога було настільки сильним, що у відповідь на кричущу вимогу «тричі ура веселому старому киту!» вони підбадьорювали дідуся, який дув поруч.