Проголошення миру

Битва на Альмі справила такий ефект, що, здавалося, не було шансів чинити опір союзникам, і падіння Севастополя вважалося безсумнівним. Росіяни, однак, планували велику помсту, і, знаючи слабкість нашої армії, і те, що вона не може одночасно утримати висоту і штурмувати місто, вони мали намір захопити саме плато, на якому ми стояли табором, напасти на наші війська, поки ми були дезорганізовані нашим успіхом, і розмістити їх між вогнем російського корабля, північних фортів і польової артилерії за межами міста. Спочатку вони не могли зрозуміти фланговий марш до Балаклави, окрім як маневр, щоб уникнути вогню північних фортів і дістатися до слабкої сторони міста, і три-чотири дні чекали, не знаючи, що робити, поки не дізналися, що ми готуємось до облоги. Саме тоді — тобто приблизно через п’ять днів після того, як ми з’явилися на місці — вони почали роботу. Чоловіки, жінки та діти ревно працювали над ними, і вперше з’явилася надія врятувати Севастополь або підтримувати оборону, доки військовий корпус, призначений для його допомоги, не зможе зрушити облогу.