Загалом на Трактирському мосту або біля нього була значна кількість російських офіцерів. Деякі з них прогулювалися по двоє чи по троє в полі, на невеликій відстані позаду, і коли вони були описані, союзні офіцери, як правило, регулярно атакували їх, прагнучи познайомитися. Їхні манери були загалом серйозними й досить стриманими, але вони охоче розмовляли, і всі мали тон і вигляд добре вихованих чоловіків. Деякі з них були зовсім молодими. Був один юнак років вісімнадцяти, який назвав нам гусарський полк, у якому він був офіцером, і, здавалося, знався на конях, вказавши на англійських коней серед французів, італійців і арабів, які стояли навколо. Усі — як кавалерія, так і піхота, а також генерал і його штаб — носили довгу однострійну шинель із сумішшю коричневого й сірого, і, здавалося, не мали інших знаків розрізнення, окрім різних кольорів і мережива на погонах. Була також різниця в тонкості тканини їхніх шинелей і солдатських, але це було непомітно на дуже короткій відстані. Співробітники були в білих дитячих рукавичках, а на деяких я помітив шикарні лаковані чоботи — елегантність, яку рідко можна побачити в нашому Криму.
Цього разу не було нишпоріння на рівнині й пліток із ведетками; акведук був межею, дотримання якої контролювалося ланцюгом зуавських вартових, які патрулювали туди-сюди. Приблизно на відстані рушничного пострілу за річкою стояв російський пікет, уздовж дальшого берега якого з короткими інтервалами були виставлені козацькі та драгунські ведети. Більше нічого цікавого не було, щоб спостерігати, і більшість людей, яких цікавість привела туди, скоро втомилися стояти на краю рову й дивитися на купку москалів удалині; тому вони повернули коней і спробували зігрітися галопом назад до табору.
Але що стосувалося Севастополя, то росіянам було мало користі від того, щоб прикривати його тонким плащем перемир'я.{463}