Вже згадувалося, що кілька батальйонів російської піхоти форсували Черну і загрожували тилу наших позицій і нашому сполученню з Балаклавою. Їхні оркестри вночі чули, як грали мандрівники Балаклавською дорогою до табору, а вдень вони «виявлялися» мало й трималися серед ущелин і перевалів, через які в’ються вглиб дороги на Інкерман, Сімферополь і південний схід Криму. Позиція, яку ми займали,{153} більшість людей вважала дуже сильною. Наші лінії були утворені природними гірськими схилами в тилу, уздовж яких французи зробили окопи. Нижче цих окопів, і майже по прямій лінії через долину внизу, були чотири конічні пагорби, які височіли один над іншим, тягнучись від наших ліній; найдальший, який приєднувався до гірського ланцюга навпроти наших хребтів, отримавши назву Канробертовий пагорб, від зустрічі там того генерала з лордом Регланом після маршу до Балаклави. На вершині кожного з цих пагорбів турки спорудили редути, кожен захищений 250 чоловіками, озброєний двома чи трьома важкими корабельними гарматами, позиченими нами їм, з одним артилеристом у кожному редуті, щоб доглядати за ними. Ці пагорби перетинали долину Балаклави на відстані приблизно двох з половиною миль від міста. Отже, припустивши, що глядач займе свою позицію на одній з висот, що утворюють тил нашого табору перед Севастополем, він побачить місто Балаклаву з її мізерним судноплавством, її вузькою смугою води та її старими фортами праворуч; прямо внизу він побачив би долину та рівнину грубої лугової землі, зайняту нашими кавалерійськими наметами, і простягалася від підніжжя хребта, на якому він стояв, до підніжжя грізної висоти з іншого боку; він побачив би французькі траншеї, обсаджені зуавами, за кілька футів нижче та на відстані від нього, на схилі пагорба; турецький редут нижче, потім ще один у долині; потім, на лінії з ним, кілька кутових земляних робіт; потім, по черзі, інші два редути до пагорба Канроберта.
На відстані двох чи двох з половиною миль через долину виднівся стрімкий скелястий гірський ланцюг, укритий де-не-де мізерним хмизом або здіймаючись до безплідних вершин і плато скель. Обрисами та виглядом ця частина краєвиду дивовижно нагадувала Тросачі. Між навислими скелями Балаклави, коли вони замикалися біля входу в гавань праворуч, застряг клаптик синього моря. Табір морських піхотинців, розбитий на схилах пагорба понад 1000 футів над рівнем моря, знаходився навпроти глядача, який був повернутий спиною до Севастополя, а правим боком до Балаклави. На дорозі, що веде вгору в долину, неподалік від входу в місто й під цими пагорбами, стояв табір 93-го горян.