Грабунок Керча все ще тривав; мешканці втекли. Навіть татари були в жаху. Протягом двох-трьох днів пляж був переповнений жінками та дітьми, які сиділи під променями палючого сонця, щоб знайти захист у номерах. Вони були голодні й жалюгідно одягнені, і з милосердя їх взяли на борт «Ріпона», який відплив з ними до якогось російського порту. Їх було близько двох сотень. Матері втратили своїх дітей, а діти залишилися без матерів. Через плутанину, що панувала, вони були розділені, і «Катон» відніс одних до Азовського моря, а «Ріпон» — до Одеси чи Ялти. Наші спроби запобігти обуренню і руйнуванню мали найслабший і найогидніший характер. Якщо моряка виявляли з будь-якими предметами — книгами, картинами чи меблями — їх відбирали в нього на березі моря і кидали в море. Результатом цього стало те, що чоловіки, розбовтавшись у місті, де над ними не було контролю, ламали на шматки все, до чого потрапляли. Ми не заважали ні французам, ні туркам, і наші заходи проти власних чоловіків були суворими, смішними та безсильними.{280}
Казали, що будинок князя Воронцова перебуває під захистом англійців і французів. Чи його захищали тому, що він був принцом, чи просто тому, що він мав бути дружнім до англійців і пов’язаний із деякими англійськими родинами? Сер Джордж Браун, безперечно, не відчував природної симпатії до чистої аристократії чи до чогось іншого, крім чистої демократичної армії та військової удачі. Можливо, це було — ні, це було — правильно врятувати будинок князя Воронцова, але хіба не було б так само правильно захистити запаси якогось жалюгідного російського механіка, який залишився в місті, довіряючи нашому милосердю, і якого розорили кілька жорстоких матросів? Князь Воронцов мав багато палаців. Його дружні почуття до Англії були, в кращому випадку, відомі лише небагатьом і, звичайно, не мали значення для французів, тому що ці почуття, якщо вони взагалі існували, датувалися періодом, що передував справжньому entente cordiale, і свідчили про щось інше, крім доброї прихильності до французів. Проте будинок поки що був у безпеці, і якщо ми шкодували, що музей розграбували, ми могли б пишатися, що палац врятували. Сліди марного руйнування, безглуздого насильства й образи були надто численними й надто тривожними, щоб ми могли довго спочивати над видовищем цього незайманого палацу.
Наступний витяг із «Загального наказу», який вийшов згодом, дає короткий виклад операцій, здійснених нашими експедиційними силами:
«Бердянськ зруйнований, з ним чотири бойові пароплави.
«Арабат, фортеця, озброєна тридцятьма гарматами, після півторагодинного опору втратила свій пороховий льох, який злетів у повітря від вогню наших кораблів.