Кілька днів спокою

Я скористався нагодою, звернувшись до цього питання, щоб зробити такі зауваження, у яких багато офіцерів того часу запевняли мене, що вони виражали їхні почуття з цього приводу: «І тут мені дозволено сказати одне слово від імені таких офіцерів і людей, які не мали нагоди розділити почесті, надані тим, кому пощастило брати участь у загальних діях під час цієї війни. Я впевнений, що в армії існує дуже загальне відчуття, що існує має бути певною прикрасою для «служби в окопах». Люди були нагороджені за битви під Альмою, Інкерманом і Балаклавою, які не перебували в найменшій небезпеці або навіть більше під обстрілом, ніж якби вони залишилися у своїй клубній картковій кімнаті; але жодна людина не йде в окопи, якщо не піддається сильному вогню і постійній небезпеці. Повернення генерал-ад’ютанта покажуть, що за два тижні ми втрачаємо майже стільки офіцерів і людей, скільки виведено з ладу в звичайних битвах, хоча буде помічено, що співвідношення офіцерів до вбитих і поранених набагато менше, ніж у випадках безрезультатних боїв. Чоловік, який прослужив тридцять ночей в окопах, зазнає більше вогню, ніж якби він брав участь у найзапеклішому бою кампанії. Чому б не дозволити йому отримати нагороду, якби це був лише шматок заліза з вигравіруваними словами «Окопи перед Севастополем»? На важку природу нашої окопної служби найкраще вказує наше повернення та той факт, що багато молодих офіцерів, які прибули з Англії, стають непридатними або не можуть{332} виконувати свої обов’язки після кількох тижнів досвіду. Хоча є багато нарікань на грубість новобранців, вони ніщо в порівнянні з обуренням проти грубості хлопців, яких відправляють «офіцерами» до Криму, і яких вимушено потрібно відправляти на відповідальні посади в окопи. Посилання на щоденні Загальні накази задовольнить будь-яку правдивість цього обурення. Число офіцерів, які хворіють і яких відправляють додому, або в Скутарі, або на борт корабля, зростає, і не виявлено, що нещодавно прибулі полки становлять найменшу частину тих, хто виснажується втомою і через кілька днів служби знижується від доброго здоров’я до стану хвороби. Старі офіцери, звісно, ​​бурчать, а похмурі ветерани, які залишилися у своїх полках від початку кампанії, обурюються тим, що мають за товаришів хлопців, які, не з власної вини, абсолютно безпорадні й неефективні, а потім невдовзі хворіють і залишають обов’язки полку на виконання своїх перевантажених старших. Чому б вакантні місця в полках тут не заповнити з полків, дислокованих деінде? Такого курсу дотримувались у війні в Китаї, у наших індійських війнах і, я вірю, у тривалій війні, і це забезпечило послуги досвідчених солдатів. В останніх полках є багато прапорщиків чотирирічного, п’ятирічного та шестирічного стажу, тоді як важко було б знайти багато лейтенантів, які бачили стільки служби в будь-якому полку, який був тут від початку війни.