Два човни, на кожному з яких був прапор перемир’я, відштовхнулися одночасно — один від англійського, а інший — від французького адмірала. Сер Х'юстон Стюарт приземлився біля батареї, де він побачив, що французький генерал уже просувався до переговорів з губернатором. З’явився генерал-майор Коконович із шаблею й пістолетом в одній руці й пістолетом у другій. Він кинув шаблю під ноги офіцеру, а пістолети стріляв у землю або, принаймні, натискав на курки дулами донизу, на знак капітуляції. Він був зворушений до сліз, і, виходячи з форту, обернувся і вимовив якийсь пристрасний вигук російською мовою, з якого перекладач міг розібрати лише: «О, Кінбурн! Коконович плакав, кидаючи ручку, якою підписував капітуляцію, але в нього не було причин соромитися свого захисту.
Отже, Кінбурн був нашим, наскільки вогонь і дим дозволяли нам його зайняти. За умовами капітуляції гарнізону дозволялося відступити з усім, крім зброї, боєприпасів і гармат; офіцерам дозволялося носити шаблі, чоловікам — ранці, одяг, полкові хорни, церковне майно, реліквії та картини. Коли генерал-майора попросили використати свій вплив або пообіцяти, що союзники не зазнають ніякої шкоди, які можуть увійти сюди, він сказав, що зробить це, «але в той же час я повинен сказати вам, — додав він, — що полум’я зараз дуже близько до великого магазину». Це було дружнє застереження, яке, звичайно, мало відповідний ефект, і негайно було вжито заходів, щоб запобігти таким жалюгідним втратам, які були спричинені необдуманістю військ після евакуації Севастополя. Захисники північних фортів на Косі деякий час не знали про скорочення основної батареї, або, принаймні, не звертали на це уваги, і били з однієї гармати, поки постріл Грозного не зруйнував каземат вщент.
В’язні продавали свої комплекти та все, чим могли розпоряджатися — дроски, коней, запасний одяг і їжу — на грубому публічному аукціоні на косі.{412}