Усе це було справою миті, і генерала Мейрана вже було винесено з поля бою, коли я надіслав сигнал із Ланкастерської батареї. Потім інші війська виступили, щоб підтримати передчасний рух Правої дивізії. Ця доблесна дивізія, на мить збентежена втратою свого генерала, негайно згуртувалася на голос генерала де Файї. Війська, які вступили в бій, підтримані другим батальйоном 95-го лінійного полку та батальйоном вольтіжерів{521} гвардії, під наказом хороброго полковника Будвіля, тримають опору на вигині землі, де їх розмістив генерал, і сміливо утримують свої позиції там. Поінформований, однак, про цю позицію, яка може стати критичною, я наказав генералу Реньо де Сен-Жан д'Анжелі послати чотири батальйони гвардії Voltigeurs, взяті із загального резерву, на підтримку цієї дивізії. Генерали Мелліне та Уріх рушили з цією чудовою групою людей, згуртували відсталих у ущелині Карінінг-Бей і надали надійну підтримку генералу де Файлі, зайнявши дно ущелини.
Генерал Мелліне особисто виступив праворуч від генерала де Файї на чолі батальйону гренадерів, поставленого напередодні для захисту ущелини, і надав йому велику послугу, прикриваючи його праву сторону.
Не краща доля мала й атаку на центр. Генерал Брюне ще не завершив усіх своїх заходів, коли пролунали сигнальні ракети. Весь правий був уже передчасно зайнятий більше двадцяти-двадцяти п'яти хвилин. Війська, тим не менш, рішуче наступали, але їхня хоробрість була марною проти добре тривалого вогню росіян і проти непередбачених перешкод. На самому початку генерал Брюне впав, смертельно поранений м'ячем у груди. Прапор 91-го м'яч розрізав надвоє, але годі й казати, що його уламки повернув той бравий полк.
Генерал Лафонт де Вільє прийняв командування дивізією, а командування військами довірив полковнику Лоренсесу. Останній тримався стійко, тоді як решта дивізії займала траншеї, щоб захиститися від можливого бою.