Але робота, яка вимагала найбільшої кількості праці, — це металообробка, оскільки за ці три з половиною милі було видобуто, зібрано та покладено на дорогу майже 40 000 тонн твердого вапнякового каменю. Над седлом головний стовбур йшов над Севастопольським плато, слідуючи майже в напрямку залізниці, перетинаючи Воронцовську дорогу до табору Легкої дивізії, крайній праворуч. Тут труднощі були іншого характеру, і поверхня і географічне утворення змінювалися від глибоких глинистих долин і рівнин, і вугільних вапнякових скелястих пагорбів до порівняно однорідної поверхні дуже пластичної стійкої глини; під час обстеження містер Дойн виявив, що це не перевищує в середньому вісімнадцяти дюймів у глибину, і що під ним є легка щебенева оолітова вапнякова скеля, подібна до тієї, що знайдена в околицях Страуда, у Глостерширі.
Усю глину було видалено на тридцять два фути завширшки, і було виявлено міцну основу, на якій дорога була надійно побудована шляхом мощення та металізації її частинами оолітових порід, які стали твердішими під впливом погоди, а для найгірших частин твердий метал був привезений з іншого району. Його відкрили для руху через сорок вісім днів з моменту його початку. На ньому не було градієнта гіршого, ніж 1 із 17.