Звістка про перемир'я

З плином дня натовп на полі ще більше зріс. Прибув французький генерал зі своїм штабом і кількома офіцерами французьких гусарів. Прибуло чимало сардинців, але англійців затримав у таборі огляд військ, до того ж багатьох дезінформували, нібито зустріч генералів мала відбутися не раніше дванадцятої чи першої години. Коні, які давно звикли по бабки грузнути в жахливій балаклавській та севастопольській багнюці, здавалося, насолоджувалися переходом на твердий, пружний дерен за Чорною; злетіло ще кілька куріпок, що неабияк роздражнило декого з присутніх, хто віддав би місячну платню за день полювання в таких угіддях; також сполохали кількох зайців, і за одним із них енергійно погнався якийсь азартний субалтерн, чий в'ючний поні, однак, невдовзі залишився далеко позаду через прудкі стрибки вуханя. На той час ми вже значно наблизилися до російських ліній і батарей, коли вершники почали роззосереджуватися; дехто взяв праворуч і під'їхав зовсім близько до козацького ведета, який, здавалося, був вельми спантеличений присутністю такої кількості незнайомих вершників на відстані мушкетного пострілу від свого поста, і який, зробивши коло чи два на знак наближення ворога, отримав підкріплення у вигляді ще одного козака, що спустився з пагорба, ніби для того, щоб прогнати непроханих гостей із забороненої території. Інша група вершників підскакала впритул до батареї, відомої як № 49, і завела розмову з кількома ведетами, з якими вони дружньо викурили по цигарці, аж поки не підійшов російський офіцер і ввічливо повідомив їм французькою, що має наказ нікого не пропускати далі і сподівається, що вони відійдуть, що ті, звісно, і зробили. Лівіше численний загін вершників, за яким тягнулася{461} розрізнена юрба зуавів, єгерів, берсальєрів та інших піхотинців, що пробралися сюди, під'їхав до хребта просто під відрогом пагорба на південь від Інкермана. Тут вони опинилися дуже близько до російських пікетів і на особливо зручній відстані для пострілу з різних батарей, якби ті визнали за потрібне відкрити вогонь, і там більшість із них зупинилася, бо їхати далі справді виглядало б як зловживання добродушністю ворога, який дозволив нам скористатися конференцією, щоб заїхати вглиб російської території далі, ніж будь-хто з моменту заснування цього табору, і зблизька оглянути їхні позиції та укріплення. Лише півдюжини авантюрних і допитливих сміливців рушили вперед, і здавалося, ніби вони мають намір атакувати російську батарею, а ведети на цьому напрямку теж почали неспокійно метушитися, коли на повній швидкості підскакав сардинський штабний офіцер, чий блакитний султан майорів на вітрі, і кинувся навздогін за цими панами, кричучи їм повернутися. Вони, побачивши, що їм відрізали шлях до відступу, і, можливо, щоб уникнути догани, зробили фланговий маневр назад, вислизнули від переслідувача і приєдналися до основної групи; а оскільки тоді було віддано наказ нікому не просуватися далі, повернення до мосту стало масовим. Дійшовши до мосту, навколо групи козаків знову зробили привал, і всі погляди прикувалися до двох охайних наметів у синю і білу смужку, з навісами над входами. Дехто з генералів стояв надворі, і було очевидно, що конференція наближається до завершення.