Я уважно оглянув позицію 6-го і, оглядаючи її, був вражений благородною стійкістю наших людей. Намети Другої дивізії були розбиті на краю плато, яке ми зайняли, і від правого флангу табору земля пологе піднімалася на двісті-триста ярдів до хребта, вкритого чагарником, таким густим, що інколи важко було протягнути через нього коня. Кущі росли пучками і були близько чотирьох футів заввишки. Вийшовши на хребет, ви побачили під собою долину Черної, зелену тиху галявину з кількома білими будиночками, розташованими з інтервалом, кількома вольєрами ферм і пучками зелених дерев. Від хребта схил пагорба швидко спускався по схилу щонайменше 600 футів. Хмиз був дуже густий на ньому, а іноді майже непроникний. Біля основи цього схилу вила дорога на Інкерман, а звідти на Севастополь. Млява течія тихо пливла крізь нього до верхньої частини гавані, яка була закрита від огляду виступами хребта на півночі. На відстані чверті милі через долину схили гір, протилежні хребту плато, на якому стояв наш табір, стрімко здіймалися прямовисними стінами скелі, плита за плитою, на висоту кількох сотень футів. Дорога петляла серед тих величезних прірв аж до руїн Інкермана — міста мертвих, зниклого й невідомого, — де будинки, особняки з колонами та храми були вирубані в твердій скелі поколінням, про саму назву якого не здогадувалися найсміливіші антиквари. Ця дорога проходила вздовж височини і занурювалася в долину Інкермана, біля горловини гавані. Росіяни поставили вздовж неї гармати, щоб прикривати відступ своїх військ, і вночі вогні їхніх вогнів мерехтіли крізь вікна та двері камер, висічених з боків урвища.
Якщо дивитися з хребта вниз, ці руїни були, звісно, ліворуч. Праворуч око слідкувало за розмахом долини, доки її не закрили стіни хребта та гори, що обрамляли долину Балаклави, і можна було просто вловити збоку хребта кут найближчого французького земляного укріплення, кинутого для захисту нашого тилу, і прикривати позиції в напрямку Балаклави. Внизу, праворуч від хребта, на відстані 200 футів від вершини в напрямку долини, знаходився Мішок із піском, або двогарматна батарея, призначена для двох гармат, яка{174} була виведена за кілька днів до того, після того, як заглушила російську батарею в Інкермані, тому що сер Де Лейсі Еванс вважав, що вони лише викликають атаку, і, безперечно, будуть взяті, не пов’язані, як і з будь-якою лінією оборони. Ліворуч, з огляду на цю батарею, була дорога з Балаклави прямо через наш табір через намети другої дивізії на їхньому фронті, яка переходила через хребет і з’єднувалася з верхньою дорогою на Інкерман. Деякі російські колони піднялися по землі вздовж цієї дороги; інші піднялися ліворуч, попереду та праворуч від мішкової батареї.