«О, палає, як лють. Ти не хочеш сказати, що не чув цього?»
«Ні звуку; вчора ввечері піднявся з окопів і спав, як бадилля».
«Привіт, Джонсе,» (до поважного «трикутного капелюха» на коні, який проїжджав повз), «розкажи нам, про що вчора ввечері йшлося про цей шум».
«Шінді, був там? Клянусь Юпітером, так; здається, я чув стрілянину — мабуть, як завжди, французи та росіяни».
«Ні, мені здалося, що це перед нашою правою атакою».
— мабуть, щось було.
Інший думає, що це було ліворуч, інший десь в іншому місці, і на цьому справа закінчується і назавжди опиниться в темряві, якщо Invalide Russe, Moniteur чи Gazette не кинуть на це свої призматичні промені. Мені не потрібно говорити, що всі дрібні описи зарядів або загальних бойових дій, які проводилися вночі, не заслуговують довіри. Кожна людина думає, що маленька група, з якою він є, несе на собі весь тягар роботи і виконує всі обов’язки, щоб дати відсіч ворогові; і кожен, хто бере свій наратив із таких джерел, неодмінно впаде в незліченну кількість помилок. З батарей чи з пагорбів за ними видно спалахи, що мерехтять у темряві, і чути крики людей — але це все — якби він був комбатом, він бачив би й чув ще менше, ніж глядач. Через день чи два після того, як роман закінчився, можна було б почути, що було насправді, докладаючи нескінченних зусиль і порівнюючи всілякі історії. Фактично це був процес елімінації. Ніщо не надавало кращого простору для прояву фантазії, ніж одна з{262} цих боїв у темряві — легко було уявити всі види інцидентів, уявити спосіб наступу, атаки, опору, відступу чи захоплення, але розповідь дуже суперечила фактам. Генерали, чиї намети були поблизу фронту, прийняли спосіб розміщення рядів каменів, що прямували від загального центру до головних точок атаки, щоб отримати уявлення про напрямок, у якому вівся вогонь уночі. Навіть це не дало їм жодної точної інформації щодо перебігу бою.