Була дуже популярна в російському таборі пісня про події війни, в якій князь Менщиков був виставлений на глузування, а союзники — на суворий сарказм. Описано, що Менщиков дивився з вікна будинку в Бакшисераї і запитував новини з Севастополя; Кур'єр за кур'єром приїжджає і каже: "О! Севастополь безпечний". — «А що роблять союзники?» — «Ой! Балаклавські будинки ламають і виноград їдять». Одні й ті ж новини день-два. Нарешті кур’єр повідомив йому, що союзники ріжуть гілля в долинах і копають великі борозни за три чверті милі від місця. «Я заявляю, що вони збираються взяти його в облогу», — каже він; "і, якщо так, я повинен захистити це". І тому він посилає за своїми інженерами. Вони спочатку думають, що союзники, введені в оману давніми традиціями про копальні, мабуть, копають золото; але нарешті вони проводять розвідку, і, виявивши, що союзники дійсно наближаються, вони кажуть: «Ну, ми ще встигнемо підкинути роботи»; і тому вони складають свої плани, і Тодлебен каже: «Дайте мені п’ять днів, і я встановлю три гармати для їхніх двох». а Менщиков танцює і співає "Ха-ха! Я спас Севастополь!" Росіяни були вражені власним успіхом; перш за все, їх здивувала безтурботність і відсутність пильності серед союзників. Вони розповідали історії про те, як обкрадали наших вартових і виводили їх, а також про те, як кидалися вночі в наші окопи і знаходили чоловіків, що спали в своїх ковдрах; вони з великою радістю розповідали про полон сержанта та п’ятьох чоловіків удень, усі міцно сплячі (бідолахи, погано нагодовані, погано одягнені та працювали понад силу людської природи!) в одному з ярів у напрямку до Інкермана.
Серед багатьох історій такого роду, які я чув, одна примітна. Коли планувалося наступ на Інкерман, було домовлено, що одна сильна колона, перетнувши міст через Черну, біля верхньої частини гавані, повинна пройти по дорозі, яка звивається над ущелиною Кар'єрів і веде прямо на землю, зайняту тоді дивізією Еванса; але це було задумано як найсміливіша частина підприємства, «оскільки, безсумнівно, на цій дорозі будуть виставлені міцні пікети, а гармати, які керують мостом або розгрібають дорогу, будуть розміщені за уступами, і ці гармати потрібно буде забрати, а пікети та їх опори вбити. Судіть про наше здивування, коли ми не знайшли жодного уступу, і жодної гармати на цьому місці! Наш генерал плакав, коли він без жодного пострілу вийшов на рівень плато «Вони є — Севастополь врятовано!» Міст через Чорну не ремонтували для проходу людей і {471} гармат аж до п’ятої години ранку 5-го числа, а люди почали лише після темряви попереднього вечора».