Останнє бомбардування

Раптом біля Бастіону дю Ма, уздовж земляної завіси між бастіонами №№ 7 і 8, три струмені полум’я злетіли в повітря й викинули стільки стовпів землі й пилу висотою в сто футів, які нагрілися до рум’яних відтінків горизонтальними променями сонця. Французи вибухнули три фугаси, щоб дмухнути в контрескарп і служити сигналом своїм людям. За мить від моря до Докярд-Крік вогняний потік тримильної довжини, здавалося, побіг потягом від батареї до батареї, і ворсинчастий, звивистий, насичений білий дим піднявся вгору, ніби землю раптово розірвало під час землетрусу, і виривало матеріал її вулканів. Лінії французьких окопів одразу вкрилися так, наче самі небесні хмари опустилися на них, і закружляли у спіральних струменях, у фестонах, у скупченнях пучків, у стовпцях і в листах, усе змішане, затягнуте воєдино й об’єднане, так би мовити, лютим полум’ям унизу. Грукіт такої величезної пожежі, мабуть, був жахливим, але вітер і особливий стан атмосфери не дозволяли звуку справляти якийсь значний ефект у нашому таборі; у місті, з тієї ж причини, мав бути страшний і жахливий шум. Залізна буря роздиралася над російськими лініями, підкидаючи, ніби на забаві, струмені землі та пилу, розриваючи ґабіони та «хлюпаючи» парапети, або врізаючись у будинки та руїни позаду них. Жахливі ряди цієї летючої армії, тягнучись близько чотирьох миль попереду, мчали по рівнині, несучи смерть і жах у своєму поході, проколювали важкими й непоборними крилами російські фланги і обшукували їх центр до глибини душі. Такого приголомшливого, одночасного та надзвичайно потужного залпу, ймовірно, ніколи раніше не було відколи з’явилася гармата.