У другий тиждень серпня холера набула такого тривожного характеру, що обидва адмірали (французький і англійський) вирішили покинути свої якірні стоянки в Балчику і вийти в море у плавання. У середу, 16-го числа, корабель «Карадок» під командуванням лейтенанта Деррімана, який напередодні ввечері залишив Константинополь з поштою для флоту та армії, зустрівся з англійським флотом. На борт «Карадока» піднялися зі шлюпки з «Британії», і офіцер, який прибув, повідомив жахливу звістку про те, що флагманський корабель втратив 70 людей відтоді, як покинув Балчик, і що того ранку на ньому поховали 10 чоловік. У той час у списках хворих перебувало понад 100 чоловік. Деякі з інших кораблів втратили по кілька людей, але не в такій пропорції.
Після великої пожежі в ніч на 10-е холера, здавалося, зменшилася в самому місті, і звіти з різних таборів були набагато сприятливішими, ніж раніше. Британська армія була розкидана по всій країні, від Монастіра до Варни, на відстані двадцяти шести або двадцяти семи миль. Дивізія герцога Кембриджського рушила з Аладіна і розташувалась табором на південно-західній стороні затоки. Виявилося, що незважаючи на вишукану красу країни навколо Аладіна, це було осередок лихоманки та дизентерії. Те саме було і в Девно, яке турки називали «Долиною смерті»; і якби ми проконсультувалися з тубільцями перед тим, як розбити наші табори, ми, безсумнівно, ніколи б не йшли ані в Аладін, ані в Девно, незважаючи на принади їхнього становища та спокуси, які пропонуються великою кількістю води та прилеглими лісами. Обов'язком командного генерала було звернути увагу на уявлення медиків і традиції тубільців, які надавали цій місцевості вкрай несприятливий характер для збереження здоров'я.