Незабаром після п'ятої години ранку 31 липня почався найсильніший шторм з вітром і дощем. Це завдало значного дискомфорту та завдало реальних збитків у таборі, над яким він бушував з об’єднаною люттю та впертістю, яку я не пам’ятаю, щоб я бачив перевершеною. Велика частина табору, на яку я відкривав вид зі своєї хатини, була перетворена на озеро, а дощ лив набагато швидше, ніж міг зануритися в землю. Над поверхнею цього озера дощ розносився в хмарах від гнітючого вітру й утворював щось на зразок водяної завіси, крізь яку промоклі намети виглядали досить сумно й похмуро. Укриття, яке вони запропонували, незважаючи на те, що воно було ідеальне, було шукано, і лише тут{310} і там можна було побачити мокру постать, що бореться з вибухом. У загонах мули й коні скорботно похилили голови, з меланхолійною філософією терплячи неминучий і небажаний душ. У різних закутках і куточках з підвітряного боку наметів і під карнизами хатин ховалися табірні птахи з пониклими пір’ям і таким виглядом глибокого дискомфорту, властивим свійській птиці, яка переживає труднощі. Навіть люта війна стихій не зупиняла боротьби між людьми, і час від часу, понад рев вітру та плескіт дощу, до нас долітав гуркіт гармат.
Французький артилерійський офіцер сказав мені, що генерал Пелісьє, коли його запитали, коли знову будуть відновлені наступальні облоги, сказав: «Ну, я не знаю: росіяни втрачають щодня 300 або 400 чоловік через хворобу. Якщо ми почекаємо тиждень, вони втратить бригаду; якщо ми почекаємо місяць, вони втратять Корпус армії». Але якщо росіяни втратили багатьох людей через хворобу, вони зуміли їх замінити. Ходили численні історії про грізні сили, які приходили і продовжували приходити, і побоювання нападу на Черну лінію щодня набирали сили.
У ніч на 2 серпня, між десятою та одинадцятою годиною вечора, росіяни вийшли з міста Воронцовою дорогою та просунулися до важкого залізного фризу, розміщеного поперек Воронцовської дороги, між лівою та правою атаками. Передовим пікетом біля Chevaux de Frise командував лейтенант Р. Е. Карр з 39-го полку, який поводився холоднокровно та галантно. Він повільно відступив, ведучи вогонь по росіянах, до передової траншейної охорони під командуванням капітана Лакі, 39-го полку. Охорона траншеї праворуч від четвертої паралелі під командуванням капітана Бойла, 89-го, та капітана Тернера, 1-го королівського війська, зупинила ворога, і вони відступили після десятихвилинного вогню, залишивши за собою кількох убитих і забравши частину загородження.