Поки тривала ця ввічливість, ми йшли по закривавленій землі, вкритій слідами недавньої бійки, серед мертвих. З усіх боків виднілися розбиті мушкети, багнети, картузи, кашкети, уламки одягу, ремінців і ременів, уламки снарядів, калюжки загустілої крові, потрощені дробом — круглі й виноградні — габіони й мішки з піском. Посеред натовпу пробігали урочисті процесії солдатів, які несли своїх покійних товаришів до їхнього довгого дому. Я нарахував сімдесят сім носиків, які пронесли повз мене за п’ятнадцять хвилин — кожен був наповнений мертвим ворогом.
Одного разу росіянин з підстилкою зупинився біля мертвого тіла, поклав його в підстилку. Він озирнувся в пошуках товариша, який би йому допоміг. Зуав негайно підійшов із великою витонченістю й підняв його, на безмежну потіху перехожих; але жарт був недовгим, бо підійшов росіянин і допоміг винести загиблого товариша.
Декілька мертвих французів лежали далеко попереду серед габіонів, що належали до передових окопів, які росіяни зламали, очевидно вбиті в погоні. Російські воїни були білілиці, багато з них мали потужну статуру, квадратні плечі, широкі груди. З усіх їхніх загиблих біля наших рубежів позбирали чоботи й панчохи. Чистота їхніх ніг і їхніх грубих лляних сорочок була дивовижною. Посеред цих суворих свідчень війни зав’язалася якась жвава розмова, в якій російські офіцери вдавалися до лихослів’я. Дехто з них запитував наших офіцерів "коли ми прийдемо на місце?" інші "коли ми думали піти?" Дехто вітав нас із чудовою нагодою добре оглянути Севастополь, оскільки шанс побачити ближче, на їхню думку, був малоймовірним. Один офіцер конфіденційно запитав рядового англійською, скільки людей ми відправили в окопи? «Бегорра, лише 7 000 за ніч і 10 000 супровідної групи», — була готова відповідь. Офіцер засміявся і відвернувся. У місті ми могли бачити великі загони солдатів, зібрані на кутах вулиць і в громадських місцях. Ймовірно, їм наказали показати свою силу. Через те чи інше непорозуміння між стрільцями ліворуч під час перемир’я почалася невелика стрільба, але незабаром припинилася. Перемир'я закінчилося близько третьої години. Ледве білий прапор зник за бруствером «Мамелона», як круглий постріл з матросської батареї врізався в одну з амбразур російської споруди й розбив великий стовп землі всередині. Росіяни одразу ж відповіли, і невдовзі гуркіт гармат знову пролунав у ярах.