Друге бомбардування

Проливний дощ і чорноморський туман закружляли над усім табором, відновлюючи той жалюгідний вигляд, відомий нам упродовж зими. Намети були знесені, і земля, наскільки було видно, була схожа на чорне озеро, всіяне незліченними калюжами темно-коричневої води. Це було нелегко, таке каламутне небо і такий сильний вітер, побачити спалахи чи почути доповідь російських гармат чи французьких гармат на обох флангах, хоча місце, з якого я спостерігав, було в межах кількох сотень ярдів від ворога; але ми могли сказати, що наші батареї попереду безперервно відривалися нерегулярними чергами, роблячи близько двадцяти п’яти чи тридцяти пострілів на хвилину. Рано вранці вони стріляли від сімдесяти до вісімдесяти пострілів за хвилину, але знизили темп стрільби. Звук був не такий чудовий, як 17 жовтня. У той момент, коли відкрилася канонада, матроси підійшли через пагорби від батарей, де їх змінили, і кілька людей третьої дивізії вийшли з хат на перед, очевидно, дуже здивовані раптовим відкриттям вогню. На крайньому лівому боці французькі батареї вели потужний вогонь по стіні з бійницями, а також по Флагштоковим і Садовим батареям, які дуже слабко відповідали. Наша ліва атака (Грінхілл або батареї Чепмена) скерувала вогонь головним чином проти Редана, який відповідав лише п'ятьма чи шістьма гарматами. Наша права атака (Гордона) за сприяння передової батареї та французьких редутів змусила «Мамелон» замовкнути та випустила по три-чотири постріли з Круглої вежі. Російські батареї праворуч від «Мамелона» були безголосі. Так багато можна було побачити, коли дощ і туман знову почалися, і закрили все, крім одного слабкого просвіту жовтуватого серпанку на заході. Шторм був такий сильний, що цілий день майже не ворушилася жодна душа. Було темно, як ніч. Лорд Реглан розмістився на своєму улюбленому місці. На пагорбі Каткарта перед наметом генерала було видно лише сера Джона Кемпбелла та ад'ютанта. Полковник Дакрес був єдиним офіцером перед пагорбом Каткарта, коли я піднявся, за винятком сера Джона Кемпбелла. Дощ лив проливами, нічого не було видно, чути й дізнаватися, усі сховалися після довгої й безнадійної боротьби з негодою. Після дванадцятої години стрільба значно вщухла.