ВІД дезертира зі штабу я почерпнув деякі відомості про формування російської армії. Для таких невігласів, як ми, давно було загадкою, чому у російських солдатів номери на погонах відрізнялися від номерів на ґудзиках чи кашкетах. Записуючи свої спостереження за призначеннями вбитих на Альмі, я зауважив, що певні «полки» були присутні, судячи з погонів. Виявилося, що ці цифри стосувалися не полків, а дивізій. Тож нехай наш поляк, один із небагатьох, хто прийшов після Інкермана, сам говорить через перекладача: —
— Про що свідчить цифра на лямці на плечі?
«Це № 16. Це свідчить про те, що я належу до 16-ї дивізії армії».
— Хто командує?
— Не знаю — генерал.
«Що означає цифра 31 на ваших ґудзиках?»
— Це означає, що я належу до полку 31 16-ї дивізії.
«Що означає цифра 7 на твоїй кепці з буквою P після неї?»
«Це вказує на те, що я належу до 7 роти мого полку».
«Що означає рота?»
«Це означає роту з 250 чоловік».
«Скільки рот в полку?»
— У кожному полку шістнадцять рот.
— А скільки полків у дивізії?
«У дивізіоні чотири полки».
"Якщо це так, чому у вас 31 на кнопці?" (Пауза, дурний погляд.) — «Не знаю».
Виявивши, що наш друг потрапляє в той безпорадний стан{178}замішання, у який перші проблиски десяткових дробів зазвичай занурюють юного арифметика, ми залишили його. А тепер давайте об’єднаємо нашу інформацію і подивимося, з чого, на думку цього польського авторитета, складається російська дивізія. Він стоїть так: —
Чоловіки були схожі на тих, кого ми зустріли в «Алмі», і були одягнені так само. Однак ми не бачили піхоти в шоломах, і наші солдати були розчаровані, виявивши, що росіяни в більшості випадків виходили без ранців. Їх обличчя були дуже чисті, а білість їхніх облич і їхніх ніг була дивовижною. Мало хто з них мав шкарпетки, а мародери знімали їхні чоботи щоразу, коли їх було варто взяти. Наші солдати та матроси, як і французи, з жадібністю шукали хорошу пару російських черевиків і були досить вправними в тому, щоб пристосовувати себе до витонченості за допомогою їх простого способу вимірювання, тобто, ставлячи свої ноги на ноги мертвих. Багато хто мав медалі «кампанії 1848-49 рр. в Угорщині та Трансільванії». Зазвичай їх носили в олов’яних ящиках навколо себе. Офіцери та солдати носили однакові довгі сірі мундири, лише перші відрізнялися смугою золотого мережива на плечі. Під великий сюртук були одягнені їхні мундири темно-зеленого кольору з білою обшивкою та червоними й жовтими оздобами.