Носії посліду були зайняті. Більшість наших загиблих були поблизу{298} купелі Редану, і багатьох, без сумніву, притягли туди вночі заради грабунку. Тіло полковника Йе було знайдено біля абаттіса праворуч від Редана. Його голова сильно розпухла, і його риси та гарне мужнє обличчя було майже нерозрізнити. Останки полковника Шедфорта були виявлені в подібному стані. Сер Джон Кемпбелл лежав близько до абаттіса. Лише за вечір перед його смертю я побачив, як він стояв за кілька футів від власної могили. Він прийшов на землю, щоб бути присутнім на похоронах капітана Вогана, офіцера його власного полку (38-го), який помер від поранень, отриманих два дні тому в окопах, і він зі сміхом запросив мене наступного дня пообідати з ним у клубі Севастополя. Його шаблю та чоботи забрали, але згодом перші були відновлені російським офіцером. Тіло було поховано на пагорбі Каткарта — його улюбленому курорті, де кожен був впевнений у доброму слові та веселій примові від бравого бригадира.
Тіла багатьох відважних офіцерів, яких я знав у давні часи — у давні часи війни, бо життя людей у Криму було коротким, а події життя стискалися в кілька годин, — мовчки проносилися повз нас, то тут, то там знаходили ще живих людей із тяжкими пораненнями. Дух деяких із цих благородних хлопців переміг усі їхні тілесні муки. — Генерал! — вигукнув сержант 18-го Королівського ірландського полку бригадиру Ейру, коли той підійшов до місця на цвинтарі, де лежав бідолаха з обома ногами, зламаними пострілом, — слава Богу, ми зробили свою роботу, у будь-якому випадку. Якби я мав іншу пару ніг, країна і ви були б раді! Багато чоловіків у лікарні, втративши ногу чи руку, казали, що їм «було б байдуже, якби вони били лише росіян». Поранені лежали в ямках, вибитих снарядами, і коли вони котилися, їх обстрілювали російські стрільці. Наші повідомляють, що ворог ставився до них доброзичливо, навіть виносив воду з амбразур. Усіх тіл офіцерів, які були в межах досяжності, вони підтягли до абаттіса, зняли з них погони й черевики, але не роздягли.
Росіяни сформували чергу вартових так далеко перед абаттом, що генерал Ейрі був змушений протестувати з ад'ютантом генерала Остен-Сакена, який наказав їм відійти. Ці чоловіки були надзвичайно гарними, високими, м’язистими хлопцями, і їх не можна було не протиставити бідним слабким хлопцям у наших полках або недорослим чоловікам французької лінії. Вони були в чистій новій формі. Багато з них носили медалі. Їхні офіцери вийшли в білих дитячих рукавичках і лакованих чоботях.
Один кремезний літній росіянин чину запитав одного з наших офіцерів: «Як справи?»
"О! Ми отримуємо все, що хочемо; наш флот гарантує це".