Огляд позицій союзних армій

ЧАС ще не настав для розкриття всієї правди; але навіть тепер можна запитати, як так сталося, що 6 лютого 1855 року ми залишили нашу територію навпроти Малакова французам, якщо ми справді знали, що це ключ до російської позиції? Зміна справді була необхідною, і було очевидно, що англійська армія була надто слабка, щоб зайняти простір від ущелини Докярд-Крік ліворуч до долини Черної праворуч. Але чому, замість того, щоб дозволити французам (я вживаю це слово «дозволити», оскільки нам дано зрозуміти, що сер Джон Бергойн заперечував проти зміни) — чому, замість того, щоб дозволити французам відібрати у нас сприятливий простір для нашої атаки справа, ми не рушили праворуч від нас, а залишили французам зайняти місце, яке утримували наші ліві сторони, яке ми зберігали до кінця облоги? Здається цілком природним, що, оскільки ми захищали права союзної армії під Інкерманом, завдавши стільки втрат і так багато мужності, ми повинні були продовжувати займати позицію, яку ми назавжди зробили славною. Передача його французам виглядає мовчазним докором. Зосередивши нашу ліву атаку на нашу праву, ми могли б легко продовжити облогу і зберегти собі атаку проти Малакова, яку ми спочатку розпочали 17 жовтня 1854 року. Було сказано, що французи заперечували проти атаки Чепмена, посилаючись на те, що вони не можуть служити нашій артилерії. Потім сер Джон Бергойн запропонував залишити наших артилеристів працювати{304} з англійськими гарматами; але заперечення, якщо таке взагалі було зроблено, було марним, оскільки в наступний період облоги французи вимагали та отримали позику в розмірі більше двадцяти чотирьох 32-фунтових, які вони використали з великою енергією під час останнього бомбардування. Поступливість сера Джона Бергойна в цьому питанні викликає ще більше подиву, оскільки саме він виявив велике значення позиції, яку ми так легко поступилися, і саме він оголосив, що Малакофф, атаку якого він передав нашим союзникам, був справжнім ключем до всієї оборони Севастополя.