У кожному селі знаходили величезну кількість ікри, сушеної осетрини та груболускатої риби, як-от лящ, і смакували ними наші солдати, але вони мали дуже недосконалі засоби для задоволення спраги, яка послідувала за цим, а запаси сільського вина (деякі з них чудові, незважаючи на підробку есенції троянд) були майже всі випиті. Вода в протоках була солонуватою, і наші коні, як і місцева худоба, пили її охоче, але її смак був дуже слюдким і неприємним.
Оскільки в Yenikale не було нічого робити, я скористався нагодою і відвідав Kertch. Це всього три-чотири милі по морю, але канал дуже важкий. Коли ми наближалися до міста, було видно довгі стовпи сірого диму, що здіймалися з кукурудзяних складів, і на березі можна було розгледіти робочі групи, зайняті вилученням різних статей, які можна було повернути на рахунок союзників.
Сер Джордж Браун оселився в Єнікале. Але місто було підпалено в двох місцях, і це вимагало всіх зусиль влади, щоб не допустити поширення полум'я та спустошити все місце. Будинки були розгромлені, меблі{272} розбиті на шматки, а «грабунок» і розбій були нормою дня. Двоє з 42-го горян, які були в натовпі, що зібрався навколо будинку, були розстріляні дуже незвичайним чином. Французький солдат вдарив прикладом мушкета в зачинені двері. Струс мозку розрядив уламок, і куля вбила одного з чоловіків на місці, а іншого тяжко поранила.
Австрійський прапор майорів перед одним будинком, мабуть, імперського консула; але значніші прапори Франції та Англії майоріли на обох кінцях набережної та тріпотіли з численних човнів, що зиркали над водою. Причали охороняли кілька матросів із натягнутими саблями, які стояли тут і там і насилу трималися проти непохитних торговців. У будь-якому напрямку, куди б не звернувся погляд, угору чи вниз по вулицях, можна було побачити чоловіків, які поспішали геть із оберемками під пахвами, з меблями на спинах або хитаючись під впливом алкоголю та постільною білизною до низки човнів, які лежали біля морської стіни, навантажені дощенту здобиччю. Цей вид роботи моряки називають «грабунком» за нашими індійськими спогадами. Невдовзі стала очевидною доля майже кожного будинку в хорошому стані. Вікна були вибиті, двері вибиті, люди входили й виходили, як бджоли у вулику. Усі дрібніші й цінніші предмети були вивезені чи то турками, чи то татарами, але великі крісла, зображення святих із металевою славою навколо їхніх голов, великі перини, карткові столи та книжки невідомими мовами й шрифтом, здавалося, викликали дивне захоплення Джеком і зворушили його так само непереборно, як кінське м’ясо.