Саме в той час у листі до «Таймс» я писав наступне: «Оскільки наші чоловіки добре одягнені, добре нагодовані, добре розміщені (в таборі чи в місті не має великого значення) і добре доглянуті, боятися не варто. Усі вони були в найкращому настрої, готові йти куди завгодно і, можливо, робити що завгодно. Але бездіяльність може спричинити млявість і зневіру, а за ними слідує хвороба. Боятися в таборі — це ворог, якого не можуть зустріти чи відбити мушкет і багнет. З цього приводу записи російсько-турецької кампанії 1828-1829 рр., під час якої 80 000 чоловік загинуло від «чуми, мору та голоду», дають жахливий урок, і нехай ті, хто в серці дбає про інтереси армії, просто звернуться до історії Мольтке про це жалюгідне вторгнення, і Вони не жалітимуть грошей, щоб уникнути повторення таких жахів. Нехай у нас буде велика армія медиків, щоб боротися з хворобами. Не дозволяйте нашим солдатам бути вбитими застарілими милосердя неосвіченого етикету та виснаженого старшинства, але дайте хворим усі шанси, які їм можуть дати вміння, енергія та велика кількість найкращих особливостей. Глави департаментів можуть бути впевнені, що країна не пошкодує жодних витрат з цього питання, ані з будь-якого іншого, пов’язаного з інтересами та ефективністю корпусу еліти, який Англія вислала з її берегів. У Константинополі було три першокласних штатних хірурга — панове Дамбрек{8} Лінтон і Мітчелл. На Мальті були — д-р Баррелл, голова відділу; Доктор Александер, доктор Тайс, містер Сміт і кожного дня очікували великого приєднання».
Відділ комісаріату з кожним днем працював ефективніше, і докладалися всі можливі зусилля для забезпечення належного постачання військ. Однак це було питання, яке найкраще можна було перевірити на місцях.
У вівторок, 28 березня, «Монтесума» і «Альбатрос» з егерями, зуавами і кіньми прибули у Велику гавань. Тоді зуав став предметом цікавості. Помешкання чоловіків аж ніяк не були такими хорошими, як наші. Значній кількості довелося спати на палубі, і під дощем чи на морському шляху вони, мабуть, були мокрі. Їх комплект видався дуже легким. Офіцери мали при собі небагато необхідних речей, а середня вага їхнього багажу не перевищувала 50 фунтів. Усі вони були в чудовому настрої й з нетерпінням чекали свого першого спілкування з англійцями.
Сер Джордж Браун і співробітники прибули 29-го в Валетті. 2-га батальйонна стрілецька бригада, передова частина легкої дивізії, якою мав командувати сер Джордж Браун, піднялася на борт «Золотого руна». 30 числа сер Джон Бургойн прибув із Константинополя в Карадок.