Розташування британської армії було таким: — У Скутарі — гвардія, три батальйони, 7-й, 19-й, 23-й, 30-й, 33-й, 41-й, 47-й, 49-й, 77-й, 88-й, 93-й, 95-й і стрілецька бригада; у Галліполі 1-й королівський, 4-й, 29-й, 38-й, 44-й і 50-й; всього близько 22 000 чоловік. Наша кіннота складалася з лорда Лукана, його ад’ютантів і кількох штабних офіцерів, які чекали прибуття війська, до якого вони були додані. Артилерія, яка прибула, була не дуже боєздатна через втрату коней під час переходу. Саме тоді, коли наша армія перебувала в такому стані, ми почули про похід росіян на Силістрію та їхній наступ із Добруджі вздовж берегів Дунаю. Лорд де Рос був відправлений до Варни, і мав бесіду з Омаром-пашою, який переконав його в необхідності просування союзників до Болгарії. Російська армія на правому березі Дунаю, лівий бік якої спирався на Костендже, а правий — на Рассову, закриваючи фронт хмарами козацьких грабіжників, була в межах дванадцяти миль від Сілістрії, а їхня легка кіннота охопила всю північну частину Болгарії та погрожувала перерізати комунікації.
17 травня султан дав державний обід для герцога Кембриджського, на якому було сказано, що маршал Сент-Арно зробив натяк на третю державу, яка приєднається до Франції та Англії у боротьбі. Присутній австрійський посол не висловив жодної думки з цього приводу.
У ніч на 18 травня над табором обрушився сильний шторм. Два офіцери 93-го полку, лейтенант В. Л. Макніш і прапорщик Р. Кроу, вирушили з казарм близько дев’ятої години, щоб розташуватися в табір своїх полків. Відстань становила{34} приблизно третину милі. Відразу за стіною казарми був невеликий яр, на дні якого зазвичай було кілька дюймів води, настільки вузьке, що дитина могла б переступити. Поки вони йшли навпомацки, вони раптом занурилися в течію, яка тепер перевищувала їхню глибину. Містеру Кроу вдалося видертися на берег, але на його дзвінки супутнику не відповіли. Тіло містера Макніша було виявлено в канаві через кілька днів і поховано полком.