Конфлікт справа був настільки ж непевним і настільки ж кривавим. 88-й попереду потрапив в оточення; але чотири роти 77-го під командуванням майора Стратона атакували росіян і замінили своїх товаришів. Далі праворуч точилася запекла боротьба між гвардійцями та щільними колонами росіян. Гвардійці двічі атакували їх і вибили ворога з батареї мішків з піском, коли помітили, що росіяни обійшли їх з флангу. У них закінчилися боєприпаси. У них не було резерву, і вони билися з ворогом, який завзято боровся за кожну п'ядь землі, коли в їхньому тилу з'явилася ще одна російська колона. Вони втратили чотирнадцять офіцерів; половина їхнього числа була на землі. Гвардійці пішли у відставку. Вони були посилені крилом 20-го під командуванням майора Крофтона. Водночас Другий дивізіон у центрі лінії майже не пресингував. 41-й полк піддався страшному вогню. 95-й дивізіон налічував лише шістдесят чотири чоловіки, коли був виведений на парад о другій годині, а вся дивізія, зібрана майором Еманом у тилу їхнього табору після завершення бою, налічувала лише 300 чоловік.
О пів на десяту, коли лорд Реглан і його штаб були на пагорбі, на коні капітана Сомерсета прилетів снаряд і розірвався; частина зірвала шкіру Сомерсетового комбінезона. Кінь Гордона був убитий, а потім відніс ногу генерала Стренджвея; він звисав на клаптику плоті та шматку тканини зі шкіри. Старий генерал не ворухнув ані м’язом. Він сказав тихим голосом: «Чи хтось буде такий добрий, щоб підняти мене з коня?» Його поклали на землю і нарешті віднесли в тил. Він не мав сил перенести операцію і помер через дві години.
Одного разу росіянам вдалося підійти впритул до гармат батарей капітана Вудхауса і капітана Тернера вранці. Не знаючи, друзі вони чи вороги, наші артилеристи вагалися стріляти. Росіяни кинулися в атаку, здолали весь опір, відігнали або завдали багнетами артилеристів і зуміли пробити чотири гармати.
Мушкетна стрілянина, стукіт гармат був оглушливим. Росіяни, кидаючись на висоту, кричали, як демони. Полки Четвертої дивізії та морська піхота, озброєні старим і славним Коричневим Бесом, нічого не могли вдіяти проти московської піхоти, але Мініє вразив їх, як рука Ангела Руйнівника. Однак чисельна диспропорція була надто великою — наші люди були виснажені, — але нарешті прийшла допомога. Нарешті праворуч від нас з'явилися французи.