Французька демонстрація

11-е було днем, цілком гідним подяки «генерала Февр’є» — похмурим, сирим і бурхливим; вітер, що шалено лютує між проміжками глибокої тиші — небо, невидиме в каламутному полотні, з якого безперервно ллються зливи дощу, мокрого снігу чи снігу поперемінно або й узагалі, — і пейзаж, закритий із поля зору на відстані кількох ярдів сірими стінами мрячих хмар і пари. Можна{218} уявити, що ніхто, хто міг би цьому допомогти, не заворушився; між Балаклавою та табором можна було бачити лише кілька мокрих втомлених партій і кілька артилерійських вагонів, відправлених для пострілів і обстрілів, а спереду все було тихо — більшу частину дня не стріляли, і тріск рушниць також майже припинився.