Експедиція до Кінбурна

Близько 8.30 перед очима з’явилося щось дуже схоже на трипалубний корабель під повними вітрилами, який жахливо страждав від заломлення світла — висока біла колона, що височіла над морем. По мірі нашого просування туман поступово збільшувався, і нарешті з носової частини повідомили про «землю», і нещасну ватагу було відправлено вгору в хмари, щоб зробити будь-які заяви, які могли б його вразити, щодо загальної конфігурації та географічних характеристик узбережжя, до якого ми наближалися, і щоб вистежити «британський флот на якорі» або, залежно від обставин, на плаву. Мені невідомо, чи була його інформація важливою чи цікавою, і він лише підтвердив глибоке спостереження сера Фретула Плагіарі після тривалої подорожі серед чайок; але приблизно о дев’ятій годині навіть ландшафти могли розрізнити «землю» за допомогою хороших телескопів і були змушені відмовитися від таємних радощів{398}, яким вони віддалися через розчарування інтенданта, коли він виявив, що «звичайний туман» був помилково прийнятий ним за terra firma, і визнати, що «хмара», зрештою, була «матеріальною гарантією» царя, і належав справді до Русі. Полотно лінійного бойового корабля поступово перетворювалося на високу білосніжну колону, приблизно на 200 футів над рівнем моря, яка позначає мис Фонтана, на південь від Одеси, і поступово, у міру того, як ми піднімалися над землею, білий маяк, будиночок охорони, білий будинок телеграфу та станцію, білі фермерські будинки, білі вілли, вкриті зеленими деревами, пагоди, мінарети, куполи та шпилі церков з’являлися в полі зору й збивалися разом, аж поки ми не побачили уві сні Константинополь і Неаполь разом із відтінком Булоні, і перед очима постала Одеса. Оскільки я не є ані добровільним туристом, ані універсальним розписувачем газет, ані фотографом, я не буду намагатися описати місто, яке, справді, має бути добре відоме англійцям, хоча небагато художників можуть віддати йому належне. Ці варвари-росіяни мають рідкісну здібність будувати витончені, світлі, життєрадісні та чисті на вигляд міста, якими навіть «камені Венеції» не могли б зовсім зневажати; і, якщо це відстань, яка надає чарівності краєвиду, вони мають принаймні задоволення, якого відмовляють більш цивілізовані люди, кажучи, що є одна точка зору, з якої їхні міста вражають почуття.