Тут ми маємо твердження про те, що мали місце певні факти, які, на думку Росії, суперечать певним положенням Договору, і робиться припущення, що Росія, на підставі свого власного судження щодо характеру цих фактів, має право звільнитися від деяких інших умов цього інструменту.
Це припущення обмежене у своєму практичному застосуванні до деяких положень Договору, але припущення права на відмову від будь-якої з його умов передбачає припущення права на відмову від усього.
Ця заява абсолютно не залежить від розумності чи необґрунтованості бажання Росії звільнитися від дотримання положень Договору 1856 року щодо Чорного моря.
Питання полягає в тому, у чиїх руках лежить право звільнити одну або більше сторін від усіх чи будь-яких із цих умов?
Завжди вважалося, що це право належить лише урядам, які були сторонами оригінального інструменту.
Здається, депеші князя Горчакова припускають, що будь-яка з держав, які підписали зобов'язання, може стверджувати, що мали місце події, які, на її думку, суперечать положенням Договору; і, хоча ця точка зору не поділяється та не визнається державами, що підписали договір, може вийти з цього твердження не проханням до цих урядів щодо розгляду справи, а оголошенням їм про те, що вона звільнилася або вважає себе звільненою від будь-яких положень Договору, які вона вважає за потрібне спростувати. Проте цілком очевидно, що наслідком такої доктрини та будь-якого провадження, заснованого на ній, з визнанням або без нього, є передача повноважень і ефективності договорів під дискреційний контроль кожної з держав, які могли їх підписати; результатом чого було б повне знищення Договорів по суті. Бо враховуючи те, що їх ціль полягає в тому, щоб зв’язати Держави одна з одною, і з цією метою кожна зі сторін відмовляється від частини своєї свободи волі, згідно з доктриною та діями, про які зараз йдеться, одна зі сторін, у своїй окремій та індивідуальній якості, може повернути весь суб’єкт під свій власний контроль і залишається зв’язаною лише для себе.
Відповідно князь Горчаков оголосив у цих депешах про намір Росії продовжувати дотримуватися деяких положень Договору. Яким би задовільним це не було саме по собі, це, очевидно, є вираженням вільної волі цієї Держави, яку вона може будь-коли змінити або відкликати; і в цьому, таким чином, вона відкрита для тих самих заперечень, що й інші частини повідомлень, оскільки це передбачає право Росії анулювати Договір на підставі тверджень, щодо яких вона є єдиним суддею.