З жалем повідомляю, що підполковник Лагонді, який був прикріплений до моєї штаб-квартири імператором Франції, потрапив у руки ворога 19 числа, коли він повертався з дивізії принца Наполеона, куди він люб’язно відправився на моє прохання з повідомленням його імператорській високості.
Я і офіцери мого особистого штабу глибоко шкодую про це нещастя.
Інший офіцер, призначений зі мною за подібних обставин, майор Віко, надав мені всю від нього допомогу, не шкодуючи зусиль, щоб бути корисним.
Я не можу не повідомити Вашій Світлості, з якою життєрадісністю полкові офіцери армії піддавалися незвичайним позбавленням.
Моє занепокоєння привезти в країну кожного солдата кавалерії та піхоти, які були в наявності, не дозволило мені посадити їхніх поклажних тварин, і ці офіцери в цей момент не мають із собою нічого, крім того, що вони можуть нести, і вони, так само як і люди, без наметів чи будь-якого укриття.
Я не чув жодного шепоту. Усіх, здається, вразила необхідність такої домовленості, і вони, я вірю, задоволені тим, що я якнайшвидше виведу їхніх коней.
Поведінка військ викликала захоплення. Якщо вважається, що вони серйозно хворіли протягом останніх двох місяців; що з тих пір, як вони приземлилися в Криму, вони піддалися екстремальній вологості, холоду та спеки; що щоденна праця, щоб забезпечити себе водою, була надмірною, і що їх переслідувала холера до самого поля битви, я не виходжу за межі правди, заявляючи, що вони заслуговують найвищої похвали.
У запалі атаки вони забули про все, що витерпіли, і продемонстрували ту високу мужність, той бравий дух, якими завжди вирізняються британські солдати, і під найсильнішим вогнем вони зберегли ту саму{506} рішучість перемогти, яку вони демонстрували перед тим, як вступити в бойові дії. Я б не виконував своїх обов’язків, мій лорд герцог, якби я не висловив вашій світлості найщирішим чином моє почуття глибокої вдячності офіцерам і солдатам Королівського флоту за неоціненну допомогу, яку вони надали армії в цьому випадку, як і в будь-якій ситуації, коли це могло бути використано для наших операцій.
Вони спостерігали за ходом дня з найсильнішою тривогою; і як найкращий спосіб довести свою участь у нашому успіху та своє співчуття стражданням поранених, вони ніколи не припиняли, від кінця бою до того, як ми покинули землю сьогодні вранці, забезпечувати хворих і поранених і нести їх на берег; праця, в якій деякі офіцери навіть добровільно взяли участь, дія, яку я ніколи не перестану згадувати з найтеплішою вдячністю.
Я не згадую імен, побоюючись, що можу пропустити когось, про кого слід говорити; але ніхто з тих, хто був з нами, не шкодував жодних зусиль, які міг докласти до такого священного обов’язку.