Але, зрештою, від тяжких випробувань нас, напевно, врятувала наша власна непідприємливість. Коли конфлікт під Севастополем набув таких гігантських масштабів, він став самою війною. Війська Росії були поглинені ним і загинули в деталях. Якби ми взяли Севастополь із самого початку, ми, мабуть, були готові з нашими невеликими арміями зустріти той корпус армії, який втратив десятки тисяч у своєму поспішному марші, щоб звільнити це місце, але який, у разі його захоплення, повільно зімкнувся б навколо нас, і та сама нездатність, яка завадила нам пожинати плоди нашого перевороту під час спроби Кримської експедиції, могла б призвести до більш серйозне зло у тривалій кампанії у відкритому полі проти численного та добре керованого, якщо не сміливого, ворога. Успіх справді був досягнутий, але ціна його була великою. Що сказати, якщо можна довести, що значна частина цих витрат була безпідставною витратою часу та грошей? Для мене, поруч із цвинтарями, зеленими оазами на темному плато, найбільш сумним і значущим об’єктом була наша стара паралель, відкрита проти Малакова, яку французи взяли в нас як основу для свого нападу навесні 1855 року.
Було помічено, що один чоловік, який прийшов у Балаклаву після миру, дуже стурбовано вдивлявся в стіни нового магазину. Коли його запитали, про що він, він зізнався, що шукав місце свого будинку, у підвалі якого він залишив багато посуду та цінних речей. Боюся, він мав лише фламандську розповідь про них. Російський військовий оркестр (150 чоловік) у Макензі був великим об'єктом тяжіння. Він грав о четвертій годині дня. Під гімн «Царя, Боже, храни», або як там точніше перекладається назва, усі росіяни зняли шапки. Я міг би побажати, щоб наші офіцери, які були присутні і які розуміли цю подію, зробили те саме, бо одразу після цього, коли оркестр заграв «Боже, бережи королеву», росіяни оголили свої голови й віддали нашому національному гімну такий же знак поваги, як і своєму власному. На російського офіцера — дуже молодого чоловіка — вкритого наказами, декому з офіцерів вказали, що він ніколи не покидав Флагстафського бастіону протягом одинадцяти місяців. Він був прострелений наскрізь, і був поранений в голову, в руку і в стегно, в різних випадках; він наполягав на тому, щоб залишитися в бастіоні, і не дозволив перевести себе до лікарні. Багато солдатів носили Георгіївський хрест та інші ордени. Яким феноменом був би британський рядовий із стрічкою C.B. на грудях! Росіяни дуже прагнули отримати деякі з наших медалей, і ходили деякі історії про кмітливість, з якою люди продавали флорини за високі ціни на севастопольські медалі.